Звісно душа, як і будь-що інше, є лише тим, що ми погоджуємося так називати. Тому для початку я відкриваю величезний тлумачний словник, подарований мені дідом ще давно. Він не раз ставав мені у нагоді. Чом би й не звернутися до нього і цього разу? Там я зустрічаю кілька значень цього слова, і одне з них особливо привертає мою увагу, а саме «основа в людині, що становить суть її життя…». Намагаючись відчути значення цих слів, я також співставляю питання «що є душа?» з іншим – «що є Я?». Яка моя сутність? Де є справжній «Я», за цими нескінченними нашаруваннями слів, словосполучень та термінів, які допомагають мені самоідентифікуватись у цьому світі, усвідомити своє місце у ньому? В мене є ім’я, я жива істота, людина, походжу з певного роду. Але ж це лише мій «одяг», який я одягаю, щоб вийти у світ. Я маю руки, ноги, голову. І знову ж таки, я кажу, що «я маю» ці частини тіла, неначе вони складають щось окреме від мене, в той же час будучи зі мною єдиним цілим. То де ж за цим всім є справжній «Я», від якого вже не можна нічого відняти, з якого вже не можна нічого «зняти», від якого не можна нічого відшарувати? Що від мене залишиться після всього?
Я є, я існую, я живу. Я не знаю які таємничі сили творять мене, дають мені змогу існувати. Я не знаю які внутрішні закономірності закладені в мені, я не знаю своєї сутності. Але я намагаюсь пізнати її і називаю я її «душею». Це те, що лишається зі мною завжди, поки я є. Це, власне, і є тим, чим є я. Адже якщо в мене не було б душі, не було б і мене. У будь-чого, що є в цьому світі, є якась першопричина його буття, якась квінтесенція, сутність. Не є виключенням і я сам.
Я є тут і зараз і в мене є душа. Завдяки чомусь я таки існую і це «щось» в мені і є «душею». Душа є сутністю мого життя, більш того, вона є сутністю мого буття, сутністю мене самого. Чи є якесь буття за межами життя – мені це не відоме. Але чи має це значення, враховуючи те, що цим питанням ми задаємось лиш живучи (адже мислити, як нам відомо, може лише людина, що має мозок)? Гадаю лише, що нічого нізвідки не береться і нікуди не зникає. Будучи раз – є завжди. Ідеї безсмертні і раз вже існувала хоч колись «ідея мене» то не вмре вона і довіку.
Тому востаннє питаючи себе «що таке душа?», я тепер без зайвих вагань даю собі просту і заспокійливу відповідь: «душа – це моя сутність. Душа – це я сам».
Олег Дехтяренко
Cтудент Національного університету «Києво-Могилянська академія»
