Первісний образ Ероса
У «Теогонії» Гесіода (близько 700 р. до н. е.) Ерос постає як один із найдавніших богів — первісна космічна сила, що виникла з Хаосу, первинної порожнечі Всесвіту. У цій ранній версії він не є просто богом людських почуттів, а втілює космічний принцип тяжіння, завдяки якому матерія й життя здобули гармонію. Гесіодовий Ерос символізує не тілесну пристрасть, а універсальну силу, що поєднує, народжує й оживляє все суще.
З розвитком релігійних уявлень його походження почали тлумачити інакше. У пізніших міфах Ерос стає сином Афродіти, богині краси й кохання, та одного з богів — Зевса, Ареса або Гермеса. Таке зміщення акцентів відображало зміну ставлення давніх греків до теми кохання: воно набувало людського виміру, стаючи не лише космічною силою, а й особистим почуттям, пов’язаним із бажанням і пристрастю.
Роль і значення
Ерос у грецькій релігії був не лише богом пристрасті, а й родючості, що поєднує божественне й людське начала. Його сила проявлялася у всьому живому — у народженні, продовженні роду, творчості та натхненні. Поруч із ним постійно згадуються Пофос і Гімерос — уособлення туги та бажання, які підкреслюють різні аспекти любовного почуття.
Його братом вважали Антероса — бога взаємної любові, який у деяких міфах постає антиподом Ероса, уособлюючи гармонійне, взаємне почуття на противагу нестримній пристрасті. Разом вони символізують подвійність любовної сили — руйнівну й творчо-життєдайну.
У пізніших творах елліністичної доби виникла ідея множинності Еросів. Письменники й поети говорили про безліч духів кохання, подібно до того, як у римській традиції існувало кілька Амурів. Це свідчило про зростаючий інтерес до внутрішнього світу людини, її почуттів і психологічних переживань.
Образ у мистецтві та культі
В архаїчному мистецтві Ерос зображувався як прекрасний крилатий юнак, сповнений сили та грації. Проте з часом його образ змінювався. В епоху еллінізму художники й скульптори стали показувати Ероса у вигляді дитини — пустотливого, але чарівного хлопчика, який уособлював спонтанність і невинність почуттів. Цей образ згодом вплинув на римську традицію, де він трансформувався в Купідона, знайомого за численними творами мистецтва доби Відродження.
Головним культовим центром Ероса були Феспії в Беотії, де щорічно проводили свято Еротидії. Там йому приносили жертви, зверталися з молитвами про кохання та гармонію в родині. В Афінах Ерос мав спільне святилище з Афродітою на північній стіні Акрополя, що підкреслювало їх нерозривний зв’язок.
Образ Ероса пройшов крізь віки, залишившись одним із найвпізнаваніших символів античної міфології. У ньому античні греки бачили не лише покровителя любові, а й уособлення тієї життєвої сили, без якої неможливе існування світу.
Іван Гудзенко