У юності Еріксон навчався в художній школі та багато подорожував Європою. Поворотним моментом стало знайомство з Анною Фройд у Відні, яка запросила його викладати в приватній школі та водночас заохотила до психоаналітичної підготовки. Він почав працювати з дітьми, і вже 1930 року опублікував свою першу статтю, ще до офіційного завершення навчання в Психоаналітичному інституті. У 1933 році, після приходу нацистів до влади, він емігрував до США, де розпочав практику дитячого психоаналізу та викладацьку діяльність у Гарварді.
Академічна діяльність і культурні дослідження
Після короткого періоду в Гарварді Еріксон перейшов до Єльського університету, де долучився до досліджень впливу культури на психологічний розвиток. Він проводив польові дослідження серед індіанців сіу у резервації Пайн-Рідж, а також серед племені юрок у Каліфорнії. Ці роботи підтвердили його ідею, що розвиток особистості залежить не лише від внутрішніх психічних механізмів, а й від культурних інституцій, які формують шляхи розв’язання життєвих криз.
У 1939 році він оселився в Сан-Франциско, а невдовзі став професором Каліфорнійського університету в Берклі. Тут він написав низку есеїв, які у 1950 році вийшли друком у книзі «Дитинство і суспільство». У цій праці Еріксон виклав свою теорію восьми стадій психосоціального розвитку — від дитинства до старості. Він стверджував, що кожен етап життя ставить перед людиною кризу, яку необхідно подолати для гармонійного зростання особистості.
Основні ідеї та праці
Еріксон відомий тим, що поєднав психоаналітичний підхід із соціальною історією. У книзі «Молодий Лютер» (1958) він застосував психоісторичний метод для пояснення релігійної реформації, досліджуючи психологічні передумови радикальних змін у мисленні Мартіна Лютера. У роботі «Правда про походження войовничого ненасильства» (1969) він аналізував життя та діяльність Махатми Ганді, намагаючись поєднати психоаналіз із політичною теорією.
Його збірка есеїв «Історія життя та історичний момент» (1975) стала спробою пояснити зв’язок між особистим досвідом і глобальними подіями історії. У пізніх працях — «Завершений життєвий цикл» (1982) та «Життєва участь у старості» (1986, спільно з дружиною Джоан Серсон Еріксон) — він звернувся до теми старіння, підкреслюючи цінність пізніх етапів життя.
Еріксон став одним із ключових авторів у розвитку гуманістично орієнтованої психології. Його ідеї активно використовуються в освіті, соціальній роботі, психотерапії, а також у політичних і культурних студіях. Він був удостоєний численних нагород, серед яких Пулітцерівська премія.
Іван Гудзенко
