Першим наставником юного мислителя був платонік Памфіл із Самоса, але справжній вплив на його світогляд здійснив Навсіфан з Теоса — учень Демокріта. Саме від нього Епікур перейняв атомістичне бачення природи, проте не з метою розвитку фізики, а як основу для побудови етичної системи, яка мала привести людину до спокою душі.
Формування філософа
У вісімнадцять років Епікур переїхав до Афін, щоб пройти військову підготовку, необхідну для отримання громадянських прав. У цей період він, ймовірно, слухав лекції Арістотеля та Ксенократа — провідних афінських філософів того часу. Військова служба і знайомство з різними школами дали йому досвід, який згодом допоміг виробити власний незалежний погляд на філософію.
Після завершення навчання Епікур повернувся до родини, що тоді жила у вигнанні в місті Колофон. Наступне десятиліття його життя оповите невизначеністю. Є підстави вважати, що цей час він провів у мандрах і спілкуванні з представниками різних філософських напрямів. Саме тоді він остаточно сформулював основи власного вчення — світогляд, у якому етика була вищим щаблем людського знання, а метою життя визнавалося досягнення атараксії — внутрішнього спокою.
Початок учительської діяльності
Близько 311 року до н. е. Епікур розпочав викладати філософію. Спочатку він заснував школу в Мітилені на острові Лесбос, згодом — у Лампсаку. Саме там до нього приєдналися найближчі учні, які згодом стали відомими діячами епікуреїзму: Гермарх, що після смерті вчителя очолив афінську школу; Метродор і його брат Тімократ; Поліен, Леонтій із дружиною Фемістою; Ідоменей із дружиною Батідою. Ці люди стали не просто послідовниками, а справжніми сподвижниками, які передали вчення Епікура наступним поколінням.
Від 307 року до н. е. філософ остаточно оселився в Афінах, де заснував власну школу — Сад Епікура. Вона відрізнялася демократичністю: тут навчалися як чоловіки, так і жінки, незалежно від соціального стану. Саме в цьому місці сформувався класичний епікуреїзм, що протистояв стоїкам і платонікам.
Епікур створив філософську систему, у центрі якої стояла людина. Його етика закликала шукати задоволення не в надмірностях, а у спокої тіла й душі, у дружбі, свободі від страхів і помірності. Він учив, що природа не потребує нескінченних бажань, а щастя досягається через усвідомлення простоти.
Іван Гудзенко
