До нашого часу збереглися лише фрагменти його творів — близько 400 рядків з поеми «Про природу» (Peri physeōs) і менше сотні з поеми «Очищення» (Katharmoi). Решта доробку відома лише з цитат античних авторів.
Легенда про смерть і образ у літературі
Антична традиція приписувала Емпедоклу самопроголошення себе богом. За легендою, щоб довести свою божественність, він кинувся у кратер вулкана Етна. Цей сюжет набув літературного втілення в поемі Метью Арнольда «Емпедокл на Етні», де образ філософа постає трагічним символом поєднання надзвичайної мудрості та людської гордині.
Попри міфічний характер цієї історії, вона відображає уявлення сучасників про його винятковість і духовну харизму.
Філософське вчення і концепція чотирьох стихій
Хоча на формування його світогляду значно вплинув Парменід із його вченням про єдність буття, Емпедокл створив власну космогонічну модель. Він вважав, що весь світ складається з чотирьох вічних і незмінних елементів — вогню, повітря, води та землі. На відміну від поглядів про виникнення і знищення, він стверджував, що жодна річ не з’являється з нічого і не зникає безслідно — відбуваються лише зміни співвідношення стихій.
Вчення про душу та переселення
Емпедокл, подібно до піфагорійців, вірив у метемпсихоз — переселення душ. Він проголошував, що ті, хто згрішив, мусять мандрувати протягом 30 000 сезонів, переходячи з одного смертного тіла в інше, у тому числі з людського в тіла тварин. Така кара могла включати й перехід душі між стихіями.
Для звільнення від цього кола перероджень необхідне очищення, що передбачало духовне вдосконалення та утримання від вживання м’яса тварин, адже їхні душі могли бути колись людськими.
Емпедокл поєднав поетичну форму з глибокими природничо-філософськими ідеями, вплинувши як на античну науку, так і на літературу. Його вчення про чотири стихії стало основою для подальших натурфілософських і медичних теорій, а дуалістична концепція Любові й Суперечки передбачила подальші космологічні моделі боротьби протилежних начал.
Іван Гудзенко
