Історія становлення концепції
Поняття емоційного інтелекту постало на перетині досліджень когнітивної психології та соціальних наук. Його витоки пов’язані з теорією множинних інтелектів, запропонованою американським психологом Говардом Гарднером у 1983 році. У праці «Форми розуму: теорія множинних інтелектів» він стверджував, що людський інтелект не зводиться лише до логіко-математичних чи мовних здібностей. Натомість інтелект являє собою набір різних когнітивних навичок. Серед них Гарднер виділяв «міжособистісний інтелект», що передбачає здатність розуміти й інтерпретувати почуття інших, а також «внутрішньоособистісний інтелект», який полягає у глибинному усвідомленні власних емоційних станів.
На цій основі у 1990 році соціальні психологи Пітер Саловей та Джон Д. Майєр запропонували термін «емоційний інтелект». Вони визначили його як «підмножину соціального інтелекту, що включає здатність контролювати власні й чужі емоції, розрізняти їх та використовувати отриману інформацію для спрямування мислення і поведінки». Це визначення стало фундаментом для подальших досліджень і практичних застосувань концепції.
Завдяки розвитку емоційного інтелекту індивід може підвищити здатність до самоконтролю, мотивації та співпереживання, що безпосередньо впливає на якість життя і професійну успішність. Дослідження доводять, що він є не менш важливим чинником успіху, ніж традиційно вимірюваний коефіцієнт інтелекту (IQ).
Іван Гудзенко
