Ель у контексті угаритської та західносемітської традиції
У своїй онтологічній сутності Ель виступає як космічний першобог, що передує іншим божествам, зокрема Ваалові, який згодом став центральною фігурою культу. В угаритському корпусі Ель зображений не просто як трансцендентна сила, а як фігура з чіткими особистісними рисами: він є чоловіком богині Ашери та батьком майже всіх інших божеств угаритського пантеону. Його авторитет непохитний, хоча в сюжетному центрі міфів він часто відсутній або відіграє пасивну роль — можливо, як відлуння патріархальної структури влади, де старший правитель поступається динамічним діям молодших.
Ель постає як символ мудрості, порядку та стабільності, що контрастує з більш активними, воєвничими постатями, такими як Ваал. Його епітет «Бик» підкреслює силу, плодючість і сакральну владу. Водночас такі титули, як «Творець неба й землі» або «Володар Всесвіту», свідчать про те, що культ Еля виконував фундаментальну космогонічну функцію. Його уявляли у вигляді старого бородатого чоловіка з величною поставою, іноді — з крилами, що символізували його небесну природу.
Ель і трансформація у біблійній традиції
З розвитком єврейського монотеїзму термін «Ель» поступово втрачає свій первісний політеїстичний характер. У текстах Старого Завіту «Ель» дедалі частіше використовується як синонім Яхве — єдиного Бога Ізраїля, що вказує на глибоку трансформацію семітської релігійної парадигми. Попри це, залишки стародавніх вірувань збереглися в окремих біблійних виразах і епітетах: зокрема, у словосполученнях на кшталт «Ель-Шаддай» («Бог Всемогутній») або «Ель-Еліон» («Бог Всевишній»).
Цей лінгвістичний і богословський перехід засвідчує взаємодію монотеїстичного віровчення з архаїчними формами семітського політеїзму. Особливо показовим є той факт, що хоча Ягхве вважається унікальним і єдиним Богом, його іменування словом «Ель» свідчить про глибоку пов’язаність біблійної релігії з міфологічним минулим регіону.
Паралелі, які вчені проводять між Елем та іншими давніми божествами, також відкривають нові перспективи для порівняльного релігієзнавства. Наприклад, хурритський бог Кумарбі, а також грецький Кронос — божества, що репрезентують попередню космічну владу, які зрештою поступаються молодшому поколінню богів, мають з Елем низку спільних рис. Таке співставлення дозволяє бачити в Елі уособлення певного архетипу «божественного праотця», що втілює прадавній порядок, який з часом піддається оновленню чи трансформації.
Роль Еля в контексті релігійної еволюції Близького Сходу
Роль Еля як головного божества в ранніх формах релігії західних семітів має ключове значення для розуміння процесів сакралізації влади, космогонії та релігійної ієрархії на стародавньому Близькому Сході. Через фігуру Еля дослідники можуть простежити, як з прадавніх, ще доісторичних вірувань формувалися уявлення про світобудову, моральний порядок і сакральну відповідальність. Його виняткова віддаленість від активної участі в міфах, натомість, вказує на еволюцію концепції божественної влади — від героїчних і динамічних образів до трансцендентного й утаємниченого начала.
Не менш важливо те, що культ Еля, з огляду на його поєднання зі священними функціями батька, судді та творця, мав надзвичайно глибокий вплив на формування релігійної символіки та навіть моральних орієнтирів майбутніх монотеїстичних традицій. Саме тому сучасне релігієзнавство приділяє стільки уваги вивченню угаритських текстів — вони відкривають нові горизонти для розуміння витоків авраамічних релігій і контексту, в якому ці релігії поставали.
Іван Гудзенко
