Перші людські спільноти мали відносно егалітарний характер, ресурси й обов’язки розподілялися майже рівномірно. З розвитком сільського господарства, появою власності та накопиченням багатства зросла соціальна диференціація, що згодом привела до ієрархічних структур і класових поділів.
У сучасній думці існує кілька основних підходів до трактування рівності. Неінструментальні егалітаристи вважають, що рівність має самостійну цінність і є метою сама по собі. Інструментальні розглядають її як засіб досягнення інших благ, наприклад, підвищення добробуту суспільства.
Ідеї рівності стали рушійною силою великих історичних подій. Американська революція проголосила принцип, що «всі люди створені рівними» і наділені невід’ємними правами на життя, свободу та прагнення щастя. Ці слова, написані Томасом Джефферсоном, стали символом нового політичного мислення, хоча в реальному житті вони ще довго не поширювалися на всіх членів суспільства.
Французька революція розвинула ці ідеї у лозунгу liberté, égalité, fraternité «свобода, рівність, братерство». Попри трагічні події епохи Терору, цей принцип залишився основоположним для французької республіканської традиції й надихнув подальші демократичні рухи по всьому світу.
Лібералізм, який підкреслює свободу особи та рівність перед законом, є однією з ключових форм егалітарного мислення. Однак більш радикальні течії — соціалізм і соціал-демократія прагнуть не лише правової, а й економічної рівності. Вони вважають, що багатство має розподілятися справедливіше, а колективне управління ресурсами забезпечить рівні можливості для всіх.
Карл Маркс, хоч і не апелював до моральних категорій, розглядав соціальну рівність як результат історичної боротьби класів. Його теорія лягла в основу численних рухів, що прагнули знищити експлуатацію та створити суспільство без привілейованих верств.
Егалітаризм — це не лише філософська теорія, а основа етичного та політичного мислення сучасності.
Іван Гудзенко
