Ефіопська православна церква, або як ще її називають Абісінська церква входить до числа церков дохалкідонського періоду. Історики підтверджують, що християнське вчення було вперше принесене на територію Ефіопії святим апостолом Филипом – одним із дванадцяти учнів Ісуса Христа. Підтвердженням того, що християнство поширилося в Ефіопії можуть слугувати тексти Нового Завіту. У історичних книгах Нового Завіту, зокрема в книзі Діянь святих апостолів ведеться мова про хрещення ефіопського євнуха, ім’я його не вказується, проте існує переказ, що євнух ефіопської цариці Кандакії – Аетій дійсно був охрещений апостолом Филипом. Апостол Филип поставив його єпископом на ефіопських землях.
Таким чином управління церквою поширювалося на всю територію ефіопських земель, де духовна влада зосереджувалася в руках єпископа Аетія.
На зміну апостольським управлінням церквою приходить епоха Вселенських соборів. У ІV столітті, християнська віра остаточно утверджується завдяки місіонерській діяльності абіссінського єпископа Фрументія.
Фруменітій, як стверджують історики, походив із міста Тир, був покірним римським громадянином. Він заручився підтримкою імператора Аксума, викликавши до нього довіру, навернув до християнства сина імператора – Езану. У 330 році після смерті свого батька – імператора, спадкоємець трону Езан проголошує християнство державною релігією.
У 347 році олександрійським архієпископом Афанасієм, Фрументій був рукопокладений в сан єпископа. Займався поширенням християнської проповіді серед жителів Ефіопії.
Проте, початок аріанства заставив оцінити ситуацію належним чином. Вірні православ’ю, але не до кінця, абісинці відкололися від союзу з Вселенською церквою, прийнявши єресь монофізитів разом з коптами.
Сергій Булгаков зауважує, що питання тринітарного та христологічного характеру, які так хвилювали давню церкву, не стихали до кінця сучасної епохи. У 480 р. – до Ефіопії прибули дев’ять осіб, щоб розпочати місіонерську діяльність. Згідно переказу, ці «дев’ять святих» походили з далеких місць: з Риму, Константинополя та Сирії. Через опозицію христологічного вчення Халкілона, їм довелося залишити це місто назавжди. В тім, абіссінці так просто не бажали здатися. Спочатку вони перебували у єгипетському монастирі преподобного Пахомія Великого.
Дев’ять святих остаточно зуміли покінчити раз і назавжди із залишками язичництва, яке панувало на той час в Ефіопії. Вони злилися воєдино із монастирською традицією, вносячи вагомий внесок у розвиток релігійної літератури, займалися перекладом Біблії та інших творів на класичну ефіопську мову. По всьому Єгипту почали формуватися абіссінські монастирі, які невдовзі стали основними духовними та інтелектуальними центрами.
Уже у ХV столітті Ефіопська церква досягає апогею розквіту. З’являється дуже багато богословської та духовної літератури, сама ж церква активно займається місіонерською діяльністю. У ХVІ столітті через негативний контакт з католиками – португальцями Ефіопській церкві довелося вийти з її оточення, бути ізольованою від них. Важливу роль в Ефіопській церкві відіграло чернецтво, яке намагалося зберегти тісні зв’язки з Коптською церквою. Протягом 15 століть на чолі Ефіопської церкви стояв абуна – коптський єпископ, якого присилали з міста Олександрії. Тільки у ХХ столітті абісінам вдалося виокремити себе у самостійний патріархат, який вже потім став носити офіційну назву «Ефіопська церква».
У 1948 р. – за наказом імператора Хайле Селасія було досягнуто згоди з коптами щодо обрання після смерті коптського епископа – місцевого ефіопського абуна (митрополита). Обрання ефіопського митрополита було здійснено у 1951 році. Таким чином було встановлено автономію Ефіопської церкви. У 1959 р. – згідно утвердження Коптського патріархату ефіопського митрополита було обрано патріархом Ефіопської православної церкви.
Друге місце в церковній ієрархії Ефіопської церкви займає ечеге – архімандрит – благочинний усіх монастирів. Чисельність таких монастирів у абіссінців є значною. Ечеге хоч і не має єпископського сану, проте користується великим впливом. В його обов’язки входить управління церковними справами. Крім представництва чорного духовенства, зустрічаються представники білого духовенства, але церковне управління не належить службовому духовенству, а покладається здебільшого на посадових особах з духовними чинами, які взагалі не мають ніякого священицького сану. Церковний причет в Ефіопській церкві є багато чисельним, при одній церкві може нараховувати близько десятка священнослужителів, зокрема священиків та дияконів.
У столиці Ефіопії існував навіть православний богословський факультет – коледж Святої Трійці, проте у 70-х роках другої половини ХХ століття через політичні амбіції його було зачинено урядом Аддіс-Абеби. У 1974 році Ефіопською церквою було відкрито коледж святого апостола Павла, щоб люди змогли вивчати богослов’я і стати в майбутньому священиками. На той час для ефіопів стати священиком було престижно. У кінці другої половини 80-х років у Ефіопії нараховувалося близько 260 тисяч священнослужителів. У районах Ефіопії було відкрито біля шести спеціальних центрів для навчання священиків, а кожна церква мала недільну школу.
Після розпаду СРСР у 90-х роках ХХ століття Ефіопську церкву сколихнули кілька скандалів, їх пов’язують зі співробітництвом новообраного ефіопського патріарха Меркурія із режимом полковника Менгісту Хайле Маріама. Звинувачений у спільній діяльності з режимом Менгісту, патріарх змушений був відмовитись від обов’язків патріарха. У 1992 році Священним синодом Ефіопської церкви було обрано нового патріарха, по рахунку вже п’ятого – Абуна Павла.
Богдан Стрикалюк
Магістр релігієзнавства
