Цей ефект не є відображенням байдужості або жорстокості окремої людини. Йдеться про вплив ситуаційних факторів, які гальмують прояв про соціальної поведінки тієї, що спрямована на допомогу іншим. Чим більше свідків тим розмитішою стає особиста відповідальність кожного. Це явище називається «дифузією відповідальності».
Трагічний поштовх до наукових досліджень
Потужним імпульсом до вивчення ефекту стороннього спостерігача стало вбивство Кітті Дженовезе у Нью-Йорку 1964 року. За повідомленням преси того часу, напад на молоду жінку тривав понад півгодини і мав три етапи. Упродовж цього часу десятки мешканців навколишніх будинків спостерігали за ситуацією або чули крики, проте майже ніхто не втрутився і не викликав поліцію. Цей випадок став символом громадської апатії та спонукав наукову спільноту до пошуку пояснень.
Хоча згодом з’ясувалося, що масштаб бездіяльності свідків був перебільшений, історія Кітті Дженовезе назавжди увійшла до психологічного дискурсу як приклад паралічу співчуття в умовах соціального натовпу.
Альтернативна модель розглядає допомогу як раціональне зважування витрат і вигод. У такій перспективі рішення допомагати залежить від оцінки особистих наслідків: відчуття провини, самоповаги, можливих ризиків чи винагород (у тому числі соціального схвалення).
Соціальний контекст і просоціальна поведінка
Подальші дослідження показали, що ефект стороннього спостерігача має місце не лише в екстремальних ситуаціях. Навіть у повсякденному житті коли йдеться про допомогу літній людині з важкими сумками чи підтримку незнайомця на вулиці соціальна присутність інших може гальмувати просоціальну поведінку. Це явище підтверджує силу контексту в регулюванні поведінки людини. Особиста мотивація поступається перед ситуаційними факторами.
Іван Гудзенко
