Джива в індуїзмі та джайнізмі

У контексті індійської філософії та релігії термін «джива» (від санскритського jīva — «жива істота, душа») позначає чуттєву субстанцію, схожу на індивідуальну душу. Це поняття відіграє ключову роль у таких традиціях, як джайнізм та індуїзм, де джива розглядається як вічна сутність, що перебуває у циклі життя та смерті (сансара).

Джива і аджива

У джайнізмі дживи (живі субстанції) протиставляються адживам (неживим субстанціям). Дживи розуміються як безмежні за кількістю та вічні за своєю природою. Вони не є тотожними фізичним тілам, які вони населяють. В ідеальному стані, відомому як мукта-джива (звільнена душа), дживи піднімаються до вершини всесвіту, де живуть у гармонії з іншими досконалими душами, позбавленими необхідності відродження.

Однак більшість джив залишається у пастці сансари. Цей стан спричинений «кармами» — тонкими частинками речовин, які прилипають до дживи через дії та емоції. У джайнізмі карма розглядається не лише як етичний закон, а й як матеріальна субстанція, що впливає на духовний розвиток.

Класифікація джив

Дживи класифікуються за кількістю органів чуття, притаманних тілам, які вони населяють:

П’ять органів чуття та інтелект: Люди, боги та демони мають розвинену свідомість.
Два-п’ять органів чуття: Тварини, комахи та інші істоти.
Найнижчий клас джив — нігода: Ці дживи мають лише відчуття дотику і виконують базові функції, такі як дихання і обмін речовин.

Особливість полягає в тому, що вони є джерелом душ для інших форм життя, але самі практично не мають шансів на духовний прогрес. Весь простір у світі заповнений нігодою, і лише нескінченно мала кількість джив здатна досягти мокші (звільнення від сансари).