Дьюї здобув ступінь бакалавра в Університеті Вермонта в 1879 році. Після отримання ступеня доктора філософії в Університеті Джонса Гопкінса в 1884 році він почав викладати філософію та психологію в Мічиганському університеті. Його інтереси поступово змістилися від філософії Георга Гегеля до нової експериментальної психології, яку просували в Сполучених Штатах Дж. Стенлі Холл і прагматичний філософ та психолог Вільям Джеймс. Подальше вивчення дитячої психології спонукало Дьюї розробити філософію освіти, яка відповідала б потребам мінливого демократичного суспільства.
У 1894 році він приєднався до факультету філософії в Чиказькому університеті, де далі розвивав свою прогресивну педагогіку в університетських школах-лабораторіях. У 1904 році Дьюї залишив Чикаго для роботи в Колумбійському університеті в Нью-Йорку, де він провів більшу частину своєї кар’єри та написав свою найвідомішу філософську працю «Досвід і природа» (1925). Його подальші твори, які включали статті в популярних періодичних виданнях, торкалися тем естетики, політики та релігії. Загальною темою, яка лежить в основі філософії Дьюї, була його віра в те, що демократичне суспільство поінформованих і зацікавлених дослідників є найкращим засобом просування людських інтересів.
Щоб розвинути та сформулювати свою філософську систему, Дьюї спочатку мав викрити те, що він вважав недоліками існуючої традиції. Він вважав, що відмінною рисою західної філософії є її припущення про те, що справжнє буття — те, що є повністю реальним або повністю пізнаваним — є незмінним, досконалим і вічним і є джерелом будь-якої реальності, якою може володіти світ досвіду. Форми Платона (абстрактні сутності, що відповідають властивостям окремих речей) і християнська концепція Бога були двома прикладами такого статичного, чистого і трансцендентного буття, порівняно з яким все, що зазнає змін, є недосконалим і менш реальним.
Згідно з однією із сучасних версій припущення, розробленого філософом 17-го століття Рене Декартом, будь-який досвід є суб’єктивним, виключно психічним феноменом, який не може надати доказів існування чи природи фізичного світу, «матерією» якого є зрештою не що інше, як незмінне розширення в русі. Таким чином, західна традиція провела радикальне розмежування між справжньою реальністю, з одного боку, та нескінченними різноманітностями й варіаціями світового людського досвіду з іншого.
Дьюї вважав, що ця філософія природи різко збідніла. Відкидаючи будь-який дуалізм між буттям і досвідом, він припустив, що все піддається змінам і змінюється. Немає статичного буття, немає незмінної природи. Досвід також не є суто суб’єктивним, оскільки людський розум сам є невід’ємною частиною природи. Людський досвід є результатом ряду взаємодіючих процесів і, таким чином, є мирськими подіями. Отже, виклик людському життю полягає в тому, щоб визначити, як добре жити з процесами змін, а не якось їх виходити за межі.
Дьюї розробив метафізику, яка досліджувала характеристики природи, які охоплювали людський досвід, але або ігнорувалися, або спотворювалися більш традиційними філософами. Три такі характеристики — те, що він називав «прекарієм», «історією» та «цілі» — були центральними у його філософському проекті.
Для Дьюї нестійка подія — це така, яка якимось чином робить поточний досвід проблематичним; таким чином, будь-яка перешкода, зрив, небезпека чи несподіванка будь-якого роду ненадійні. Як зазначалося раніше, оскільки людство є частиною природи, усе, з чим люди стикаються у своєму щоденному досвіді, включно з іншими людьми та соціальними інститутами, які вони населяють, є природними явищами. Свавільна жорстокість тирана чи доброта, виявлена незнайомцем, такі ж природні й ненадійні, як руйнування, спричинене потопом, чи яскраві кольори заходу сонця. Людські ідеї та моральні норми також слід розглядати таким чином. Людські знання повністю переплетені з хиткою природою, яка постійно змінюється.
Постійність змін не передбачає повної відсутності спадкоємності з минулими етапами природних процесів. Те, що Дьюї мав на увазі під історією, було процесом змін із визначеним результатом. Коли складові процеси історії визначені, вони підлягають модифікації, а їхній результат можна навмисно варіювати та гарантувати. Концепція історії Дьюї має очевидний наслідок для людства, що включає уявлення про те, що наші дії сьогодні можуть формувати майбутні результати.
Вплив та спадщина
Джон Дьюї значно вплинув на розвиток освіти, філософії та суспільних наук у США та за їх межами. Його роботи надихнули багато педагогів на впровадження прогресивних методів навчання, які ставили в центр уваги учнів та їхні інтереси. Дьюї вважав, що освіта повинна бути засобом соціальної реформи, а не просто передачею знань від одного покоління до іншого.
Філософські ідеї Дьюї продовжують впливати на сучасну думку. Його наголос на досвіді та змінності, а також на необхідності активно взаємодіяти з світом для досягнення знань і прогресу, залишаються актуальними в багатьох дисциплінах. Його спадщина живе у вченні, дослідженнях та практиці в різних сферах людської діяльності, підкреслюючи важливість демократичних цінностей та активного громадянства.
Таким чином, Джон Дьюї залишається однією з найвпливовіших постатей у історії філософії та освіти, а його ідеї продовжують надихати нові покоління науковців, педагогів та мислителів.
Іван Гудзенко
