Його індивідуальний метод роботи, масштабні полотна і безкомпромісна відданість мистецтву визначили розвиток сучасного живопису в Америці та вплинули на численні художні течії другої половини століття.
Пол Джексон Поллок народився в сім’ї Стелли Мей МакКлюр та Лероя Поллока, вихідців із Айови шотландсько-ірландського походження. Невдовзі після його народження родина залишила Вайомінг і протягом шістнадцяти років постійно переїжджала між Каліфорнією та Аризоною. Часті зміни місця проживання, життя в малих громадах та безпосередній контакт із природними ландшафтами американського Заходу стали важливою складовою його чутливості до форми й простору.
У Лос-Анджелесі Поллок вступив до Середньої школи ручного мистецтва, де зустрів художника та теософа Фредеріка Шванковського. Саме він познайомив молодого митця з авангардними течіями європейського мистецтва, звернув його увагу на символізм, метафізичні вчення та окультну літературу. У цей час Поллок також відвідував лекції Джидду Крішнамурті, що стимулювало його інтерес до духовних практик і сприяло пізнішому зверненню до юнгіанської психології та роботи з несвідомими образами.
У 1930 році Поллок переїхав до Нью-Йорка, де вступив до Ліги студентів-художників. Його наставником став Томас Гарт Бентон — художник-регіоналіст, який прищепив майбутньому експресіоністу дисципліну в малюнку, роботу з композицією та увагу до ритму лінії. Саме тоді Поллок остаточно відмовився від свого першого імені Пол.
Шлях становлення: WPA, криза та впливи модернізму
З 1935 року Поллок працював у Федеральному художньому проєкті WPA, що дало йому фінансову стабільність у роки Великої депресії та можливість зосередитися на власному стилі. Його ранні роботи поєднували регіоналістські сюжети з експресивністю Альберта Пінкхема Райдера. Проте наприкінці 1930-х ситуація різко змінилася: художник пережив серйозну кризу, проходив лікування від алкоголізму, а у 1938 році був госпіталізований через психічне виснаження.
Після терапії його живопис став більш абстрактним, насиченим символами та мотивами, навіяними мистецтвом Пікассо, Міро та мексиканських муралістів — передусім Ороско. Між 1939 і 1941 роками Поллок проходив юнгіанську психоаналітичну терапію, де його власні малюнки використовувалися для роботи з несвідомим. Цей досвід відіграв ключову роль у формуванні іконографії його зрілих творів.
Поворот до зрілого стилю
У 1943 році, після закриття WPA, Поллок отримав контракт від Пеґґі Гуггенхайм, яка організувала його першу персональну виставку в галереї «Мистецтво цього століття». Приблизно в цей час він створив свою першу масштабну картину «Фреска» — роботу, де органічно поєднав бентонівську структурність, потужну лінійність та сюрреалістичне образотворення.
Середина 1940-х стала періодом експериментів. Художник поєднував фігуративні мотиви («Урок тотема 1», «Синє несвідоме») з цілісними динамічними поверхнями («Мехурлива речовина», «Очі в теплі»). У цей час визрівала ключова ідея його майбутнього «живопису дії» — пошук форми, здатної передати безпосередній жест і психологічну енергію.
У 1945 році Поллок одружився з художницею Лі Краснер. Переїзд до Іст-Гемптона надавав йому спокій, необхідний для творчої роботи. Краснер не лише підтримувала його, а й сприяла організації студії, що стала місцем появи найважливіших полотен митця.
«Живопис дії»: техніка, значення та головні роботи
У 1947 році Поллок вперше застосував техніку заливки фарби на горизонтально розташоване полотно. Він використовував рідкі емалеві та алюмінієві фарби, які наносив краплями, потоками чи різким помахом руки. Процес створення картини складався з тривалих періодів роботи, що чергувалися з етапами споглядання та конструктивного аналізу.
Цей метод дозволяв фіксувати рух тіла художника, перетворюючи живопис на простір дії. Візерунки ліній, що нашаровувалися, утворювали складні мережива форм, водночас приховуючи залишки фігуративних мотивів, які нерідко лежали в основі композицій. Поллок називав це «вуалюванням» образів — процесом, що поєднував інтуїцію, випадковість та контроль.
Серед найбільш відомих робіт цього періоду:
- «Повні п’ять» (1947)
- «Люцифер» (1947)
- «Літній час» (1948)
- «Число 10» (1949)
- «Один: Число 31» (1950)
- «Осінній ритм» (1950)
- «Лавандовий туман» (1950)
- «Число 32» (1950)
Ці полотна стали визначальними для розвитку абстрактного експресіонізму і вивели американський живопис у світовий центр мистецьких інновацій.
У 1951–1952 роках Поллок працював переважно чорною емаллю на необробленому полотні. У творах цього періоду знову з’явилися фрагментарні фігури, символи та мотиви, характерні для його ранніх рисунків. Серед ключових робіт — «Номер 23 / Жаба», «Відлуння», «Число 7, 1952».
У 1952 році художник повернув колір у свої полотна і створив дві з найвідоміших робіт — «Конвергенцію» та «Блакитні стовпи». Остання серія значних творів (1953) — «Портрет і мрія», «Великдень і тотем», «Глибина» — стала підсумком його технічних і психологічних пошуків.
Незважаючи на погіршення здоров’я та тривалі проблеми з алкоголем, він зберігав творчу активність до кінця життя. Поллок загинув у автокатастрофі в серпні 1956 року.
Іван Гудзенко
