Його представники виступали за реформу ісламу, освіти та суспільного устрою через поєднання віри з модерністським світоглядом, натхненним європейськими ідеями. Джадиди були переконані, що відродження «чистого» ісламу, поєднане з сучасними технологіями, наукою і раціональним мисленням, здатне оновити мусульманські громади та повернути їм гідне місце в глобальному світі.
Рух охоплював широкий географічний простір — від Криму до Поволжя, Кавказу й Центральної Азії. Джадиди, як правило, називали себе термінами, які акцентували на інтелектуальному пошуку, прогресі та молодіжній активності: тараккіпарварлар (прогресисти), зіялілар (інтелектуали), яшлар (молодь). Утім, найчастіше їх ідентифікували за назвою реформи освіти — «Усуль-і Джадід» (новий метод), яка передбачала радикальне оновлення навчання в мектабах і медресе. Рух став уособленням тюрко-ісламського модернізму, що мав на меті переосмислення ісламської традиції без її руйнації, шляхом поєднання релігійного знання з практичною наукою, логікою та раціональним мисленням.
Ідеологія джадидизму та його культурно-політичний вплив
Ідеологічною основою джадидизму було переконання, що занепад мусульманських народів зумовлений не зовнішнім гнобленням, а внутрішньою стагнацією знань, моральною деградацією та збереженням формалістичних релігійних практик, які втратили свій зв’язок із живою вірою. Для подолання цієї кризи необхідно було реформувати освіту, зруйнувати владу «невігласів у рясах» та сформувати новий тип мусульманина — активного, освіченого, патріотичного, здатного до критичного мислення. Джадиди вірили в силу друкованого слова, засновували періодичні видання (зокрема знаменитий «Терджиман» Ісмаїла Гаспринського), писали п’єси, створювали нові школи, організовували національні з’їзди.
Своєю місією вони вбачали модернізацію суспільства через освіту. У цьому контексті з’явилися ідеї освітньої рівності, зокрема жіночої освіти, боротьби з корупцією в релігійних інституціях, засудження соціальної несправедливості. Важливим компонентом джадидизму була антиклерикальна критика. Джадиди вважали, що багато представників традиційного духовенства (кадимісти) не лише не просвічують народ, а й свідомо стримують його розвиток, маніпулюючи авторитетом шаріату в інтересах власної влади.
Одночасно, критика джадидів не була спрямована проти ісламу як релігії. Навпаки, вони наголошували на необхідності повернення до витоків ісламської традиції — Корану, Сунни, арабської граматики, логіки, моралі — вільних від містицизму, народного забобонного ісламу та пасивної ортодоксії. Суфізм, зокрема, часто потрапляв під нищівну критику як форма духовної інерції, що потурає деградації суспільства. Водночас ідеї джадидизму не були однорідними. У межах руху існували як помірковані діячі, що прагнули реформи без конфронтації, так і радикальні мислителі, які закликали до відкритого опору російській владі та духовній ієрархії.
Освітній проект як серцевина джадидського відродження
Одним із центральних напрямків діяльності джадидів було реформування системи освіти. Традиційні мектаби базувалися на механічному зазубрюванні текстів, часто арабською мовою, без пояснень, без розвитку критичного мислення, без оволодіння навичками письма й логічного аналізу. Для джадидів така система була свідченням глибокого культурного застою. Їхній альтернативою став новий метод — «Усуль-і Джадід». Його започаткував Ісмаїл Гаспринський у 1884 році в Криму. Його модель поєднувала релігійну освіту з світськими дисциплінами, зокрема географією, арифметикою, граматикою, історією, природознавством.
Джадидські школи пропонували не лише нову методику навчання, а й нову філософію просвітництва: учень мав не просто запам’ятовувати — він мав розуміти, аналізувати, дискутувати, досліджувати. Викладання велося рідною тюркською мовою, уніфікованою граматикою та лексикою. Значну увагу приділяли також формуванню морального обличчя молоді, залученню жінок до освіти, створенню національно свідомої інтелігенції.
Попри значні труднощі — брак коштів, опір кадимістів, цензуру царської влади — джадидські школи швидко поширювалися. Їх підтримували як представники міських купців, так і сільські старости. До середини 1910-х років тисячі учнів Центральної Азії, Поволжя, Кавказу, Криму здобували освіту у школах нового типу. Це дало змогу сформувати нове покоління тюркських інтелектуалів, які надалі стали рушієм національного пробудження в Узбекистані, Казахстані, Башкортостані, Криму.
Історична доля руху та його спадщина
Після революції 1917 року частина джадидів намагалася співпрацювати з новою владою, сподіваючись на автономію та збереження культурної самобутності. Проте вже в 1930-х роках сталінський режим жорстоко розправився з ними. Багато лідерів були репресовані, школи закрито, друковані видання заборонено. Утім, ідеї джадидів не зникли. Вони залишили глибокий слід у колективній пам’яті тюркських народів. Після розпаду СРСР у 1991 році в Узбекистані, Казахстані, Криму, Татарстані було розпочато переоцінку джадидської спадщини. Їхні твори знову друкують, школи та вулиці отримують імена видатних джадидів, їх вшановують як піонерів національного відродження.
Іван Гудзенко
