Після отримання стипендії коледжу Всіх Душ (1933) та призначення до коледжу Магдалини (1935), Остін поєднував наукову працю з викладанням. Його академічна діяльність була перервана Другою світовою війною, під час якої він служив у британській розвідці. Цей період не тільки сформував його практичний підхід до проблем, а й загартував характер філософа. Після війни Остін повернувся до Оксфорда, де став професором моральної філософії у Вайта (1952–1960) та впливовим викладачем у сфері так званої «філософії повсякденної мови».
Філософія мови
Центральним у філософії Остіна було переконання, що більшість філософських проблем виникає через нерозуміння або викривлене використання мови. На відміну від представників логічного позитивізму чи формальної логіки, Остін критикував надмірну віру в штучні символічні системи, вважаючи їх обмеженими у відображенні повноти людського досвіду. Для нього звичайна мова, з усіма її нюансами, є набагато тоншою, складнішою й точнішою у висловленні філософських, етичних і навіть наукових положень.
Остін уважно аналізував, як ми використовуємо слова у конкретних контекстах, наполягаючи, що значення часто формується не ізольовано, а в межах мовленнєвих актів. Цей підхід отримав назву «теорія мовленнєвих актів», що стала наріжним каменем філософії мови другої половини ХХ століття. Згідно з цією теорією, мова — це не лише засіб опису реальності, а й форма дії. Коли ми говоримо щось, ми не лише повідомляємо — ми робимо щось: наказуємо, обіцяємо, запрошуємо, переконуємо.
Попри відносно коротке життя, Остін залишив після себе значний філософський спадок. Багато його робіт були опубліковані вже після смерті, зокрема такі збірки, як «Philosophical Papers» (1961), «Sense and Sensibilia» (1962), а також знаменитий курс лекцій «How to Do Things with Words» (1962), який став класикою у філософії мови. Саме в останньому творі Остін найбільш розгорнуто виклав ідеї про мовленнєві акти, які згодом стали фундаментальними у лінгвістиці, герменевтиці, юридичній теорії та політичній філософії.
Його праця започаткувала цілий напрямок, який отримав назву «філософія звичайної мови». Цей рух намагався зосередитись не на абстрактних системах, а на тому, як реальні люди використовують мову в щоденному житті. Остін не розглядав мову як нейтральний інструмент, а як живу тканину людської взаємодії, що формує саму структуру мислення та досвіду.
Іван Гудзенко
