Правління Валуа охопило три основні гілки:
- Пряма лінія (1328–1498)— від Філіпа VI до Карла VIII.
- Валуа-Орлеанська гілка (1498–1515)— представлена Людовиком XII, нащадком Карла V.
- Валуа-Ангулем (1515–1589)— від Франциска I до Генріха III, після чого влада перейшла до Бурбонів.
Валуа у Столітній війні та боротьба за владу
Перші королі династії зіткнулися з серйозними викликами, зокрема з Столітньою війною (1337–1453). За правління Філіпа VI Англія захопила значні території Франції, а внутрішні конфлікти між феодалами (Арманьяки та Бургундці) підривали стабільність монархії.
Прорив відбувся за Карла VII (1422–1461), який:
- Зміцнив королівську армію.
- Підтримав Жанну д’Арк, що сприяло перелому у війні.
- Відновив контроль над більшістю французьких земель.
Політичні та адміністративні реформи
Королі Валуа поступово обмежували вплив феодалів, централізуючи владу. Серед ключових досягнень:
- Розвиток королівської юстиції— розширення парламентів (вищих судів).
- Монополія на податки та армію— зменшення залежності від феодалів.
- Активна зовнішня політика— участь у Італійських війнах (1494–1559) проти Габсбургів.
Культурний розквіт та релігійні конфлікти
За правління Франциска I (1515–1547) та Генріха II (1547–1559) Франція переживала епоху Відродження:
- Розвиток мистецтва, архітектури (шато Луари).
- Заснування Колеж де Франс(1529) для просування гуманітарних наук.
Однак релігійні війни (1562–1598) між католиками та гугенотами (протестантами) підірвали могутність династії. Останній король Валуа, Генріх III, загинув у 1589 році, що призвело до переходу влади до Бурбонів (Генріх IV).
Незважаючи на внутрішні конфлікти, Валуа заклали основи абсолютизму у Франції. Їхня епоха позначила перехід від феодальної роздробленості до централізованої монархії, що стало передумовою могутності держави в епоху Нового часу.
Іван Гудзенко
