Історію Ханьської імперії за звичай ділять на ранній та пізній періоди. Перший охоплює хронологічні межі від 202 року до нашої ери – 8 року нашої ери (Старший Хань), другий – від 25 до 220 року нашої ери (Молодший Хань).
Прихід до влади Лю Бана позначився на відміні законів Ціня, полегшення сплати податку та повинності, в силі залишився адміністративний поділ з бюрократичною системою управління. У зв’язку з політичною ситуацією, Лю бан порушує принцип безумовної централізації влади, роздаючи частину земель тим особам аристократичного рангу, яким присвоєний імператором титул «ванів». Боротьба з сепаратистами-ванами закінчилася в часи правління спадкоємця трону – імператора Уді, що датується 140-87 роками до нашої ери.
Ще до часу імператорського правління Уді, Хань існувала як сильна централізована держава. Коли ж Уді став при владі, розпочалася територіальна експансія, упокорення інших народів, панування на торгівельному шляху, розширення зовнішнього ринку. Імперії загрожувало вороже вторгнення кочівників.
Кочівники-сюнни неодноразово здійснювали набіги на Китай, ведучи із собою тисячі полонених, могли досягнути до столиці. А тому імператор вирішив боротися з сюннами. Кочівників відштовхувала від Китайської стіни ханська армія, що дало змогу розширенню територій північно-західній частині з утвердженням імперії Хань на Заході, адже саме тут знаходився славнозвісний «Великий шовковий шлях» (по басейну річки Таріма).
У 111 році до нашої ери імператор приймає участь у битві за південні вьєтські держави, останні покорилися, Гуандун та В’єтнам був приєднаний до імперських володінь. У 108 році до нашої ери морська та сухопутна армія Хань завоювала Чосон, змусивши визнати владу імператора. Імператор відправляє посольство Чжан Цяня, котрим чимало було відкрито через світ чужоземної культури. Чжань Цянь зміг побувати в Бактрії, Фергані, Парфії, Індії, а також в інших країнах. Династія Хань встановлювала торгівельні відносини між державами. Це була міжнародна трансконтинентальна траса, що протягувалася на сім тисяч кілометрів аж до самого Середземномор’я – Великий шовковий шлях. По ньому рухалися торговельні каравани.
Із самої імперії перевозили саме найкраще залізо – нікель з дорогоцінними металами, лакованими, бронзовими, художніми та ремісничими виробами. Експортували з Китаю на Захід шовк (використовувалися у виробництві черв’яки — шовкопряди). Міжнародний, торгівельний та дипломатичний зв’язок сприяв культурному обміну досягнень китайської цивілізації. Ханська держава запозичила з Середньої Азії культуру сільськогосподарського типу: виноградники, квасолю, люцерну, гранатове та горіхове дерево.
Для зовнішньої політики Уді необхідні були великі засоби. Країна, зрештою народ просто виснажувалася від війн, на кінець імперію охоплює хвиля масового народного невдоволення. Остання чверть І століття до нашої ери охарактеризувалася повстанням рабів. Владний клас мав на меті провести реформ, щоби припинити класове протиріччя. В результаті Ван Маном було зроблено переворот в імператорському палаці, скинуто династію Хань і встановлено нову.
Новий імператор видав указ, за яким купівля-продаж земель та рабів заборонені. Ван Ман допускав роздачу земель тим, що її не мають, відбираючи в багатіїв, але зустрів спротив власників. Через три роки усе було відмінено. Невдалими виявилися і закони Ван Мана щодо монетної виплавки та нормалізації ринкової ціни, що сприймалося як спроба втручання держави в економіку країни. Реформи на давали бажаного результату, а тому ще більше загострили соціальне протиріччя. Країна була охоплена повстаннями. Інтенсивного розвитку у 18 столітті нашої ери набув рух «Червоні брови» в місті Шаньдунь, де населення потерпало від розливу річки Хуанхе. Місто Чанань захопили повстанці. Імперії прийшов кінець після обезголовлення імператора Ван Мана.
Оскільки в людях бракувало військового та політичного досвіду, це дало можливість зацікавленим владним представникам із допомогою руху скинути імператора та поставити іншого зі своєї ж сторони. У 25 році нашої ери імперію Хань очолив Гуан Уді. Відтепер утворено Молоду династію Хань на чолі з імператором Гуаном. Його правління розпочалося з карального походу проти руху «Червоних брів». До кінця 29 року нашої ери не залишилося жодного представника від цього руху.
Проти Гуан Уді ніхто не наважувався виступити, не вчиняли протестів щодо його законів про клеймування рабів, обмеження прав господаря у вбивстві раба, проведення культурних заходів стосовно скорочення рабів. У 40 році нашої ери у північній частині В’єтнаму вибухає нове повстання, яке очолили сестри Чинг. Його остаточно вдалося зупинити у 44 році нашої ери.
У 120 році нашої ери китайське населення вперше побачило живу трупу римських фокусників в Лояні. Також імперія налагодила морські зв’язки в’єтнамського порту Бакбо зі східним узбережжям Індії, з Кореї до Японії. У 166 році нашої ери в Лоян першою прибуває торгова фірма з Риму. Імперія Хань аж ніяк не бажає втрачати перевагу на зовнішні ринки, а тому намагається змагатися з іншими. Здавалось Хань ніколи не був такою могутньою імперією як зараз. Тим не менше чисельність населення імперії складало шістдесят мільйонів осіб.
У пізній період Хань спостерігається серйозна зміна соціального та політичного устрою, розподіл роботи. Сім’ї, які не мають землі опинялися під опікою багатих домів.
Чисельність оброблених земель скорочувалася, кількість податків катастрофічно падала від сорока дев’яти з половиною мільйонів із середини ІІ століття нашої ери до семи з половиною мільйонів до середини ІІІ століття нашої ери. По суті маєтки сильних перетворювалися в такі собі замкнені економічні господарства. Падав і товарно-грошовий оборот, зменшилася чисельність міст. Дійшли до того, що з ІІІ століття згідно указу грошові платежі замінялися натурою, відмінили монети, шовк та зерно введені за принципом: товар-гроші.
Друга чверть ІІ століття характерна локальними повстаннями. В умовах соціально-економічного занепаду зростає повстання «Жовтих пов’язок», очолене прадаосистом Чжаном Цзяо. Йому вдалося створити триста тисяч армії, іншим нічого не залишалося окрім прийняття віри Чжана Цзяо. Повстання відбулося у 184 році нашої ери. Рух охопив усю ачстину імперії Хань. Противники несправедливості одягала жовті пов’язки як символ перемоги справедливості. Вони зносили усе на своєму шляху, будівлі, на місці розправлялися з представниками влади.
Це був широкий загальносуспільний рух, що носив есхатологічне забарвлення. За історію Китаю не було такого потужного руху проти народного пригнічення як «Жовті пов’язки», котрі мали власну ідеологію та вчення Тайпіндао (Шляху Великого Благоденства). Коли влада виявилася безсильною протистояти повстанню, піднялися армії сильних домів, жорстоко розправившись з «Жовтими пов’язками».
На знак своєї перемоги вони склали вежу і сотні тисяч відсічених голів повстанців. Кати почали займатися між собою поділом влади. Внаслідок цього виникали міжусобиці, що призвели до знищення імперії Хань. У 220 році нашої ери імперія розділилася на три царства, де відбувався активний процес феодалізації.
Пегас
