На відміну від попередніх місцевих правителів Північної Африки та Єгипту, які визнавали номінальну владу аббасидських халіфів у Багдаді, фатиміди були ідеологічними противниками цього порядку. Вони представляли ісмаїлітську течію шиїзму, яка вбачала своє завдання у поваленні Аббасидів і створенні альтернативного халіфату, очолюваного імамами з роду Пророка. У теологічному сенсі імами Фатимідів поєднували функції політичних правителів та духовних провідників, проголошуючи себе хранителями істинної віри.
Початок експансії
У IX столітті ісмаїлітські місіонери активно діяли в різних регіонах ісламського світу, поширюючи ідеї релігійної та політичної революції. Після кількох невдалих повстань вони здобули опору в Ємені, а згодом — у Північній Африці, де рух набув найбільшого впливу.
У 909 році прихований імам вийшов на чільне місце, проголосивши себе халіфом із титулом аль-Махді («Божественно керований»). Це стало початком Фатимідського халіфату. Спершу держава контролювала Північну Африку та Сицилію, але зустрічала значний опір місцевих сунітів та хариджитів. Усередині ісмаїлітського руху також виникли суперечності між місіонерами та новою владою.
Завоювання Єгипту та заснування Каїра
Попри труднощі, стратегічною метою Фатимідів залишалося просування на схід, у центр влади Аббасидів. Перші халіфи мали резиденцію в Махдії на території сучасного Тунісу, але згодом почали організовувати військові експедиції до Єгипту. Після кількох невдалих спроб у 969 році війська аль-Муїзза увійшли до долини Нілу, підкорили Єгипет та Синай, а також встановили контроль над Палестиною і південною Сирією.
На місці старого адміністративного центру Аль-Фустата було зведено нове місто Каїр, яке стало столицею династії. У центрі міста збудували мечеть та навчальний заклад Аль-Азхар, що отримав назву на честь Фатіми аз-Захри. Згодом Аль-Азхар перетворився на провідний центр ісламської освіти.
Економічна політика та міжнародні зв’язки
Фатиміди розуміли значення торгівлі й прагнули контролювати шляхи через Червоне море, що з’єднувало Близький Схід з Індією та Азією. Вони активно розвивали комерційні зв’язки, обмежуючи роль Перської затоки, яка перебувала під контролем сунітських держав. Така економічна стратегія зміцнювала політичну незалежність халіфату та підкреслювала його змагання з Аббасидами не лише у сфері релігії, а й у торгівлі.
Фатимідський халіфат залишив помітний слід в історії ісламського світу. Він став осередком розвитку ісмаїлітської теології, створив важливі культурні інституції, розширив межі політичної влади шиїтів та сформував альтернативну модель ісламської державності. Попри ворожнечу з Аббасидами та численні внутрішні й зовнішні виклики, династія змогла на кілька століть закріпити свій вплив на значній частині мусульманського світу.
Іван Гудзенко
