Поняття «душа» міцно увійшло в нашу мову. Чого тільки варті такі фразеологізми, як «душа не на місці», «душевний спокій» або «душевна людина».А стільки трактувань має та мала вона в різноманітніших релігіях і філософіях, та навіть певних професійних колах. Є серед цієї низки і вимерлі визначення, які не витримали повірку часом, хоча філософія завжди була суб’єктивною. Наприклад, не так давно в психіатрії під душею розуміли наступне: сукупність психічних процесів людини. Або ж, більш як дивні, заяви мусульманських богословів в епоху середньовіччя, що жінки не мають душі.
Різні релігійні формації по-різному визначають дане поняття. В більшості вона безсмертна, але трапляються і смертні душі. Вона може бути присутня, як всім живим істотам та навіть неживим речам, або ж бути лише людською приналежністю. У практично всіх авраамічних релігіях, душа – це своєрідна духовна сутність людини, що водночас і протиставляється, але й і доповнює матеріальну частину — тіло.
В прихильників індуїзму – це своєрідна частка (параматма) Єдиного Бога, що присутня в кожній сутності. А от практично всі буддисти поняття «душа» розширюють до цілого комплексу, куди входять не лише духовні енергії, а й і матеріальні потоки. Своєрідне ставлення до цього питання в Свідків Ієгови, і має двояке значення. З однієї сторони вона – це просто позначення особи, аналог «населення тисяча чоловік». Із іншої сторони душа, як духовна субстанція гине після смерті плоті, але інформація про неї зберігається в особливому «архіві» Бога, щоб в зазначений час знову втілитися в тіло. Щось подібне ми зустрічаємо і в ісламі, коли в Страшний суд душі вернуться в свої померлі тіла. Можна і далі продовжувати уявлення різних релігійних течій про сутність душі.
Немає одностайності, щодо «душевного» питання і в нерелігійному середовищі. Частина віруючих вчених і досі стверджує, що душа – річ матеріальна складова людини. Вони навіть проводили суперечливі експерименти, і начебто доказали, що вона важить 21 грам (різниця між вагою щойно померлої людини та тієї ж особи через деякий час). Навіть матеріалісти не змогли відкинути душу, а й навпаки використовують дане поняття в практичних цілях. Наочний приклад, академічні дисципліна «психіатрія» та її підрозділ «психоаналітика», утворені від давнього грецького слова «психо», що в перекладі означає «душа». Також, матеріалісти дають своє визначення: внутрішній світ людини.
Якщо спитати Автора даного есе: «А що для тебе душа ?». То у відповідь почуєте: «Останнє визначення мені більше по душі». Ось вам, читачі, ще одне підтвердження того, що як розглядуване нами поняття міцно увійшло в наше життя.
Але хотілося поверхнево подумати над наступним, не менш важливим, питанням: «А що потрібно нашій душі ?». Відповідей буде багато залежно від світобачення світу, але Автор сміє припустити, що незалежно від поглядів людини, кожна душа прагне спокою та спілкування. Декою мірою вищез гаданні потреби є протилежними. Але згадаймо про єдність протилежностей, як твердить діалектичний матеріалізм. А з іншої сторони ці дві потреби, більш як актуальні в сучасному динамічному світі.
Спочатку, давайте, розглянемо спокій. Що воно таке ? Спокій, на авторську думку – це стан, який є протилежністю до хвилювання. Часто спокій та тиша йдуть пліч-о-пліч, доповнюючи одна одну. Після напруженої та втомливої роботи душі хочеться бездіяльності, що в певній мірі можна назвати спокоєм. Релігія стверджує, що душевний спокій прийде, коли людина буде в раю в божій благодаті, чи злиться із Абсолютом (мокша), або ж досягне нірвани (буддійський варіант).
Чи має сучасне людство таку потребу в спокою ? Для більшості відповідь буде цілком позитивною. Шум і гамір модерного міста загалом, та активна атмосфера на дорогах, в офісах чи будь-якому громадському місці зокрема, безперечно позбавляють людини усамітнення. Можливо в даному плані більш повезло сільським жителям, але й і сучасне життя доходить і туди.
Чи варто стверджувати, що сьогоденний індивідуум, його душа прагне самотності ? Що в неї надмір спілкування ? Відповідь буде, в більшості випадків, негативна. Навпаки, починаючи із початку двадцятого століття росте почуття відчуження особистості від суспільства.
Із першої потреби поволі виростає друга проблема. Незважаючи на те, що людина прагне спокою, вона ще дужче потребує другу душу. Одним словом наявний брак спілкування.
Людина навіть перебуваючи в самій гущі подій, поспішно контактує із немалою кількістю людей. Але це не справжнє спілкування – це лише ділове спілкування, підробка природної потреби. По даній темі, на думку спадає рядок із пісні «Дотянутся до звезды» групи «Люмен»:
«Среди тысячи людей я совсем один …»
От тому ми змушені шукати «споріднену» душу. А соціальні мережі, до прикладу, створюють ілюзію спілкування, замінюючи нормальні відносини на шкідливий електронний сурогат. Так виникає явище гаджетної цивілізації. Але це вже тема окремого роздумую
Можна багато, що сказати про душу. Але точно можна сказати, що вона Є …
Андрій Дмитрук
Персональне посилання для росповсюдженя есе: http://goo.gl/VTv6vg
