Душа… Чи не видається вам це слово доволі затертим чи то перетертим віковим метикуванням? Навмисно не вдаватимуся до багатющої спадщини філософів усіх часів і не використовуватиму поширеного в сучасному богослов’ї поняття «духовна душа»… Бо що залишається нам серед купи дефініцій, догм і готових відповідей? …Патетичний лик марнослів’я чи то марнослав’я?Пристаєте на те, щоби забавитися словами?
Корінь змагає до глибини, щоби його край зумів поцілувати небо чи то небо – його край…
– Тільки не край, Душе, небокрай! Знаю, Тобі трохи душно… Потерпи. Залізь на шию, тільки не души… Гей! Не тікай у п’яти…
Утече та й пече у шкарпетці, як гірчичний лист проти нежитю….
– Хочеш, прийму душ для Тебе? Тільки не кажи, що це Тобі не по душі! Можу Тебе вилити!!!
Вилити… Тільки б знати кому чи то куди, чи то в яку форму… Лише б не злити зі знахурськими відходами заліплену воском, затоптану оловом, роздерту бубонінням…
– Дихай глибше, Душечко!
Породільний біль приводить думи… Не душіть їх… Хай перекрикують пісню в дУші чи то пере-думу-ють… Лише б не ви-думу-вати… Лише б не ви-плювати… Лише б не на-плювати…
– Душечко, не мовчи! Тебе не чути! Не чути… Алло… Чи то агов…
«Двосічний меч прошиє душу»…
Не дихає…
Душіє…
Віддається…
Злітає чайкою…
Відводить Йому себе…
Чому?
– Він погубив Свою, щоб поселитися в глибині Твоєї? Став коренем, щоби цілувати Тебе Небом… Душечко, зацілована та несерйозна…
Чи то, може, чудна серйозність? Замовкну, бо від варіацій і до вар’ятства недалеко…
Катерина Воїнська
Персональне посилання для росповсюдженя есе: http://goo.gl/Jwy523
