Одне з культурних явищ мене дуже зацікавило. А саме духи човнів. Усі ми з дитинства чули перекази про домовиків, лісовиків, водяників. Навіть читали романи американських авторів про гремлинів (духів, що мешкають у машинах та механізмах). Але про духів човнів ми майже не чули.
Але у індіанці оджібва (Anishinaabe) човни — передусім берестяні каное — вважалися не просто знаряддям пересування, а предметами, що мають духовну сутність або перебувають під опікою духів. Усі важливі елементи природи й культури — вода, дерева, тварини, знаряддя — мають manidoo (дух, духовну силу). Каное, створене з берези або ялини та кедру, вбирало в себе природну силу матеріалів та силу праці майстра. Каное наділяли індивідуальним духом так само, як явище природи чи тварину, його розглядали як об’єкт із власною духовною присутністю, здатний «співпрацювати» або «противитися» людині залежно від ставлення до нього. Особливо важливими були духи води (manidoo nibi). Вважалося, що без їхньої допомоги подорож буде небезпечною. Перед далекими мандрівками духам води надавали подарунки: (наприклад, тютюн), аби задобрити духів води та забезпечити захист каное. Каное поважали, не переступали через нього без потреби, на березі розташовували каное красиво, орієнтували ніс та корму човна на схід або захід сонця. У каное також клали подарунки духу каное. Так само, як слов’янські племена Європи залишали подарунки у лісі для духів лісу. Каное також вважалося знаряддям подорожі між світами. У жерців оджібва були обрядові човни, на яких вони символічно подорожували іншими вимірами Всесвіту (щось на кшталт медитації). До речі, схожі практики (духовні подорожі на обрядових човнах) були й у жерців Єгипту. На мій погляд, саме з цієї давньої ідеї виникли ідеї що Ковчегу, що Храмів-Кораблів. Тому обрядові човни пов’язані з далекими шляхами та долею. У символічному сенсі каное було продовженням людини в подорожі — засобом переходу між просторами та між станами буття. У міфології майже всіх народів світу шлях водою має сакральний сенс. Тобто, оджібва не просто вірили, що човен має власного духа (або навіть населений кількома духами) але вважали каное духовно значущим, наділеним силою та включеним у мережу взаємин між людиною, природою і світом духів.
Це робило човен учасником, а не пасивним інструментом людської діяльності. На каное індіанців оджібва часто встановлювали на носі тотемний стовп. Або розфарбовували човен як звіра. Якщо дивитися на цей човен на річці то здається, що річкою пливе не човен, а великий звір з розкритою пащею, іноді від цього видовища дійсно стає моторошно. Але ефект саме на те й розрахований: човен має лякати духів небезпечних ситуацій та руйнівних духів, щоб вони не чіпали човен та тих, хто на ньому пливе.
Іван Гудзенко
