Найдавніші свідчення про поклоніння божествам у цій частині Аравійського півострова зустрічаються вже у VII столітті до нашої ери в анналах ассирійського царя Асархаддона. Він згадує про відновлення ідолів у оазисі Адумату (сучасна Дума аль-Джандал), де розташовувався один із культових центрів. Асархаддон вказує на такі імена богів, як Атарсамаїн, Атаркурума, Нухай та Рулдайю — божества, що, ймовірно, відігравали важливу роль у релігійному житті північноаравійських племен.
Ім’я Рулдайю, що трансформується у Руду, з’являється також у грецьких джерелах під виглядом Оротальта. Геродот ототожнює його з Діонісом, а Аль-Ілат (Аллат), яку він вважає арабською богинею, з Уранією або Афродітою. Своєю чергою, Руда виступає важливою фігурою у тамудських і сафаїтських написах, іноді як богиня, асоційована із сонячною іпостассю. У Набатейському царстві аналогічну функцію виконувало божество Дху Шара (Дусарес), що буквально означає «Той, що з Шари» — гірського регіону біля Петри, головного центру набатеїв. Цей бог набуває сакрального значення в контексті виноробства, ритуального екстазу та родючості. Йому протистоїть Шай’ аль-Каум, бог кочівників, аскетичного способу життя та степового існування. Останній представлений у літературі та іконографії як аналог Лікурга.
Серед сонячних божеств Північної Аравії фігурує також Нухай, відомий як серед фамудейців, так і в написах сафаїтського типу. Наявність сонячної символіки навколо цього імені дозволяє припустити функції захисту, просвітлення та небесного впливу.
Святилища, локальні божества та культурна інтеграція
У північно аравійському місті Тайма’, що розташовувалося у важливому торговельному перехресті, у V столітті до нашої ери згадуються в арамейських написах імена богів Салма, Ашіма’ та Шінгала’. Образ Салми ідентифікується з зображенням бика з сонячним диском між рогами — символом родючості, сили та небесної влади. Аналогічні фігури зустрічаються у скельному мистецтві поблизу цього регіону, що підтверджує наявність стабільної релігійної практики.
У ліхіанській традиції фігурує таємничий бог Дху Габат — «Той, що з Гущавини», ім’я якого не розкривається повністю у текстах. Присутність такого епітету вказує на сакральну географію як основу культу. Крім нього, в Ліхіані відомі також Хан-Актаб («Писар»), Баалшамін («Володар Небес») та Аглібон — бог родючості у вигляді бика. Ці божества мали очевидний зв’язок із релігійною системою Пальміри та Набатеї, звідки й походили численні культові запозичення.
Узагальнюючи, можна сказати, що доісламський пантеон Північної Аравії являє собою приклад високорозвиненої релігійної системи з розгалуженою ієрархією, іконографією та ритуальною практикою. Він демонструє складні механізми релігійної інтеграції, адаптації чужих впливів та утвердження локальних культів у межах напівкочових та осілих культур. Саме цей пласт релігійної свідомості став тим ґрунтом, на якому згодом виник іслам, що увібрав і трансформував численні уявлення своїх попередників.
Іван Гудзенко
