Дмитро Чижевський народився навесні 1894 року у місті Олександрія, що відносилося до Харківської губернії (сучасна територія Кіровоградщини). Виховувався у дворянській родині. Його батьки були релігійно віруючими людьми, і це дало їм можливість прищепити духовність своєму сину Дмитру. Батько Дмитра — Іван Констянтинович служив військовим артилерійським офіцером при російському імператорі. Проте невдовзі був вирахуваний з воєнної академії за співучасть у народному гуртку, а вже потім арештований і відправлений на дворічне заслання у північну частину Петербургу.Згодом пізніше його було повернено в Олександрію. Його вибирали на посаду міського голови. У 1906 р. — обирається депутатом Державної думи, очолює Український парламентський клуб – фракції Партії українців. Його мати — Марія Єршова походила з українських дворян , художниця та прекрасний педагог.
Вона була близькою до оточення російського художника Іллі Рєпіна, розшукувала провінційних, причому талановитих дітей, прищеплюючи їм навики живопису. Родина Чижевських жила дуже скромно, у їхньому будинку панував культ літератури, науки і живопису.
Батьки виховували Дмитра та Марію в дусі просвітництва. Інтереси Чижевського не обмежувалися тільки навчанням, а організацією створення просвітницького, політичного гуртка молоді, що збирався у будинку родини Чижевських. На зібрані молодіжного гуртка були присутні вісім майбутніх професорів.
У 1911 р. – відразу ж після закінчення Олександрійської гімназії, Чижевський поступає у Петербурзький університет, в якому береться за вивчення філософії і російської філології. П’ять років навчався у Киїському університеті імені святого Володимира. Саме тут займається вивченням словянської філології. У Чижевського були прекрасні викладачі, видатні професори Київського університету такі як Зеньковський та Гіляров. Перший є автором праці «Історія руської філософії».
Двадцяти річного студента починають цікавити політичні питання, він розвиває свою діяльність в українському соціал – демократичному русі. За поширення політичної пропаганди в середовищі працівників і їх схилення до членства в РСДРП, меншовиками було заарештовано і ув’язнено Дмитра Чижевського.
Завдяки здійсненій лютневій революції, Чижевського було звільнено з – під арешту. Чижевський займає місце редактора меншовицької газети у Києві. Завдяки його політичної діяльності виходить періодичне видання «Робоче життя».
Чижевський стає секретарем Українського ЦК Російської соціал – демократичної робітничої партії. Взимку 1918 р. — Чижевський, перебуваючи в числі чотирьох «меншості» проголосував проти проголошення УНР. У 1919 р. — він одружується на партійній соратниці , молодій студентці медичного факультету Лідії Маршак.
Від шлюбу у них народилася дочка Тетяна. Вона стала майбутнім професором з історії словянської мови при Уенському університеті в Сполучених штатах Америки. Восени 1920 р. — посідає місце викладача культурно – просвітницького відділу Ради профсоюзів та Робочому технікумі в час окупації денікінською армією міста Київ. У цьому році викладачі жіночого інституту одноголосно вибирають Чижевського доцентом загального мовознавства.
Під час вступу червоної армії у Київ, навесні 1920 року Чижевського було заарештовано. Його було ув’язнено не надовгий термін, а потім звільнено, дано можливість працювати викладачем робітничо – християнського університету, а вже потім було обрано на посаду секретаря Соціалістичного музею. Цього ж року меншовики відправляють Чижевського від фракції РСДРП до Харкова в ролі агітатора.
Тимчасова комісія Києва восени 1920 року заарештовує Чижевського, висуваючи звинувачення щодо виступу проти радянської влади, за виклики до усунення більшовиків. Його етапували в першу столицю України – Харків. Харківське головне управління більшовицького тимчасового комітету інформувало про затримання Чижевського, включаючи попередній його арешт революційним трибуналом зі справи меншовиків у місті Києві.
Навесні 1921 р. — семимісячний ув’язнений Чижевський в Харкові був завчасно звільненим, а Київський університет перейменований на Інститут народного просвітництва. Він отримав посаду доцента філософії при цьому інституті. Не встигши провести одну із своїх лекцій студентам, його знову було арештовано та відправлено у концтабір інтегрованих осіб.
Дмитро, його дружина із дітьми змушені були тікати кордон між Радянським Союзом і Польщею. Їм вдалося нелегально перетнути кордон, а навесні 1921 року – переїхати в місто Гейдельберг (Німеччина). Чижевський навчався три роки у Гейдельберзькому університеті. З 1924 р. — вивчає філософію.у Фрайбургзькому університеті. Дмитро виходить із лав меншовицької партії.
З 1924 по 1932 рр. — займається викладацькою діяльністю при Українському педінституті в місті Прага, пропрацював у цьому закладі, був призначений екстраординарним професором у вузі.
У 1926 р. — брав безпосередню участь у німецькому християнському екуменічному русі (НХЕР). У 1929 р. — захищає докторську дисертацію на тему: «Гегель та французька революція». З 1932 р. у містечку Галлє, а вже пізніше 1935 р. – в німецькому місті Єна, Чижевський працює на посаді лектора зі славістики. Філософ вирізнявся колосальними знаннями на лінгвістичному курсі з болгарської, польської, російської, словацької, української мови; читав лекції у Гальському та Єнському університетах з історії давньоруської літератури ХІ-ХVІІ ст.; історія новітньої історії російської літератури ХVІІІ – ХХ ст. ; німецька поезія та філософія в Росії та інші.
Крім того він став співредактором журналу у місті Берн (Швейцарія). Перідочине видання носило таку назву: «Архів з історії філософії», де авторство статей з філософії, що увійшли до ВУЕ (всезагальної української енциклопедії) приписують Чижевському. У 30 – х рр.. ХХ ст. у Львові було вперше видано енциклопедію Дмитра Чижевського. Восени 1931 р. — його обирають на посаду викладача Гальського університету, згідно заяви, у якій він посилався на провідних славістів як з Німеччини так і Австрії.
Про прийняття кандидатури Чижевського в Гальський університет до ректора звертається професор Макс Фасмер, вносячи свою пропозицію щодо гідного заняття викладацької посади та викладання словянської філософії та історії літератури на вищому рівні Дмитром Чижевським. А професор Едмунд Гусерль відмічає Чижевського як незвичайну особистість, освідчену, самостійно мислячого філософа, його захоплення філософією Г. Гегеля; преребування під маніпуляцією феноменології, що свідчить про широту науковості; охоплює різні площини культури.
Міністр освіти погодився з думками провідник науковців Німеччини і восени 1931 року зараховує Дмитра Чижевського на філософський факультет при зазначеному університеті. Декан, доктор філософії, професор Макс Шнайдер визначив колосальні знання, інтеклуальність, орієнтування у науковій проблематиці Чижевського.
Дмитром Чижевським було блискуче захищено дисертацію на тему: «Гегель в Росії». У роботі досліджуваввся вплив німецької містики та гегелівської філософії в Росіїю. В дисертації виділені конкретні представники — прихильники російського гегеліанства такі як Аксаков, Бакунін, Герцен, Самарін, Сенкевич, Тургєнєв. Робота отримала схвалення зі сторони німецьких філософів ХХ століття.
Взимку 1935 р.- ректором, доктором професором Емілем Варсеном та професором Максом Шнайдером, Чижеському було надано наукову ступінь – доктора філософії. насправді Радінський союз втратив такого генія як Чижевський, а Німеччина навпаки знайшла.
Вже через сімдесят років емігровані інтелектуальні науковці почали повертатися на батьківщину. Справа у тому, що це був запізнілий процес. У професора Чижевського налагоджуються зв’язки з видавництвом філософської літератури і в Москві і в Києві. Філософом Штайном із Швейцарії було замовлено каталоги щодо видавництва такої літератури в Москві та Києві. У 1930 р. – доктором Чижевським пишеться стаття критичного змісту. Наукова стаття стосувалася кризи радянської філософіїі вирішення її проблематичності.
Професор Чижевський запізно усвідомив свою помилку, адже у його середовищі працювала агентура Німеччини, просто кажучи він ходив «по лезу ножа». Його дружина Лідія та дочка Тетяна змушені були емігрувати в Америку. Чижевський опинився у досить складній ситуації: нацистами не дуже й віталися неарійські зв’язки. За ним слідкували, контролювали кожен крок професора.
Нацистська влада видає указ Адольфа Гітлера, датований навесні 1937 року про звільнення усіх викладачів, які не мали арійського походження, проте були за національністю євреями. Університет пребував в умовах диктатури Гітлера, професори не могли піддавати себе такому ризику, адже на кону було поставлено велику ціну – людське життя.
Планувалося ліквідувати професора Чижевського, проте у нацистського режиму нічого не вийшло. Німецькою поліцією йому було заборонено вільне пересування по країні. Чижевсьому відмовляли у викладацьких заняттях в університетах міст Берліна та Братислави (Словаччина).
У 1945 р. – після закінчення Другої світової війни, місто Галлє повинно було бути окупованим радянською армією, Чижевському залишається виїжджати лише в західні зони. На початку зими 1945 р. – Чижевсього зараховують викладачем славістики при Марбургзькому університеті. Внаслідок поразки Німеччини було втрачено багато науковців. Випадкові люди дуже часто займали місця в університетах після воєнної розрухи. Чижевським зацікавилися у Маргбурзі. Подібних інтелектуалів подібних до Шнайдера, крім Чижевського не знайшлося. Цей радянський науковець заслуговував великої поваги пред маргбургцями.
Не зважаючи на утиски зі сторони радянської влади, Чижевський почував себе не повністю вільною людиною, тому що і там працювала відповідна агентура, звинувачуючи доктора філософії у шпіонажі. У 1949 р. – вирішує їхати у США. Зустрівся з дружиною і донькою.
Гарвардський університет запропонував Чижевському роботу, призначивши на посаду професора славістики.
Ним була написані обширні праці: «Опис порівняльної історії словянських літератур »; «Шилер в Росії»; «Історія української літератури ». Чижевського не сприймали у США російська та українська діаспора. Наталя Ребер, доктор Гарвардського університету і близька учениця професора Чижевського відмітила його негативні сторони, особливо запальний характер холерика.
У 1956 р. – розгортає свою масштабну викладацьку діяльність при Гейдельберзькому університеті. За допомогою Чижевського створюється Інститут славістики, директором якого став він сам. Він розвиває етику новоно покоління німецьких славістів, серед яких виділився Людольф Мюлер – майбутній професор Тюбенгенського університету.
У 1966 р. – Дітріхом Герхардом та Віктором Вайнтраубом, Гансом Юргеном цум Вінкелем до 70 – річчя Чижевського у видавництві Мюнхена було опубліковано збірник «Всесвітнє Писання» (Orbis Scriptus) в обсязі ста сторінок. До збірника було включено статтю друга Чижевського Степуна: «Суть символізму».
Було також захищено диессертацію по Тютчеву. Дисертантка спробувала зробити порівняльний аналіз жанрів, епіграм, лірики з підставленням творчих праць Батюшкова, Грибоєдова, Катеніна та Кюхельбекера і інших. У роботі дисертанта вказувалися думки Пигарьова, Пумпянського, Тинянова, дослідника США Грега. Німецьких філологів зацікавила фундаментальність цієї дисертації.
Чижевський відчував сильне навантаження, хворобу, похилий вік. Пережив смерть своєї дружини Лідії, яка була другом його життя, безцінним даром від початку часів антиімперської підпільної діяльності як противагу планів більшовизму, привела обох до еміграції. До Дмитра Чижевського приїхала рідна донька Тетяна – історик за фахом.
Дуже часто бував у гостях Чижевського доктор Мюлер. Дмитро пропонував йому очолити інститут славістики при Гейдельбергзькому університеті, оскільки сам вже не зміг ним керувати. Навесні 1977 р. — стан здоровя Дмитра Івановича Чижевського почав значно погіршуватись. Доктора філософії було направлено в геронтологічне відділення місцевої клініки Гейдельберга.
Весною 1977 року відійшов у вічність радянський філософ Дмитро Чижевський.
Богдан Стрикалюк
