Дхарма-шастри

Дхарма-шастри — це давньоіндійський звід юридичних і морально-етичних норм, що сформувався як фундамент сімейного та суспільного права індуїстів. Він і досі залишається чинним у певних правових аспектах, з урахуванням сучасних законодавчих змін, не лише в Індії, але й серед індуських спільнот за її межами у Пакистані, Малайзії, країнах Східної Африки.

На відміну від західних кодексів, Дхарма-шастри зосереджуються не стільки на адміністративному механізмі судочинства, скільки на визначенні правильного курсу поведінки людини в будь-якій життєвій ситуації. Вони поєднують етичні засади, соціальні обов’язки та релігійні приписи, створюючи систему, де обов’язки мають пріоритет над правами.

Серед основних положень, відомих більшості індуїстів, — переконання, що жінка повинна перебувати під опікою найближчих чоловічих родичів, а правитель зобов’язаний захищати своїх підданих як від матеріальної, так і від моральної шкоди.

Література та структура текстів

Корпус Дхарма-шастри, написаний санскритом, налічує понад 5000 творів. Його умовно поділяють на три групи:

1. Сутри — лаконічні правила та вислови у формі коротких максим.
2. Смріті — трактати у віршованій формі, обсяг яких варіюється від невеликих поем до масштабних збірників.
3. Нібандхи та врітті — юридичні дайджести та коментарі, створені для практичного застосування норм і гармонізації суперечливих положень у попередніх текстах.

Особливість цих творів полягає в тому, що вони не лише фіксують давні норми, а й пояснюють їх, узгоджують розбіжні версії традицій та дозволяють у певних випадках враховувати місцеві звичаї, якщо ті не суперечать брахманічним принципам.

Юридична практика та роль панчаятів

Дхарма-шастра містить лише основоположні принципи права, тоді як реальне його застосування впродовж століть здійснювали місцеві ради старійшин — панчаяти. Ці ради ухвалювали рішення, спираючись на звичаєве право та авторитет священних текстів, але без суворого юридичного формалізму.

Важливим інструментом тлумачення норм була Мімамса — традиційна індійська наука герменевтики, яка дозволяла узгоджувати суперечливі положення та виявляти істинний зміст приписів.

Дослідження та колоніальний вплив

Європейська наука познайомилася з Дхарма-шастрою у XVIII столітті завдяки британському сходознавцю та юристу серу Вільяму Джонсу. У XIX столітті такі дослідники, як сер Генрі Мен, інтерпретували її переважно як інструмент жрецького контролю над нижчими кастами — шудрами та далітами.

Глибинний аналіз текстів німецькими та італійськими вченими — Йоганном Георгом Бюлером, Юліусом Джоллі та Джузеппе Мацареллою — виявив значний соціологічний та психологічний потенціал цього корпусу. Водночас британська колоніальна адміністрація почала застосовувати норми Дхарма-шастри у прецедентному судочинстві, що не відповідало її традиційному використанню в індуїстському суспільстві.

Порівняння з іншими правовими системами

За віком Дхарма-шастра співставна з давньоєврейським правом і, ймовірно, має ще глибше коріння, пов’язане з Ведами. Її тяглість і стабільність перевищують навіть традицію римського права. Проте британський вплив вніс до індійської правової системи нові елементи — суворі процедури, концепцію судового прецеденту та письмову фіксацію багатьох правил.

Модернізація та законодавчі реформи

Із середини XX століття, у період після здобуття незалежності, система індуїстського права в Індії зазнала значних змін. У 1955–1956 роках було прийнято низку законів, що врегулювали питання шлюбно-сімейних відносин, зокрема введено судове розлучення та рівні спадкові права для дочок і синів.

Оскільки знання санскриту серед суддів поступово зменшувалося, давні тексти почали поступатися місцем сучасним юридичним нормам, які враховують космополітичні соціальні принципи. Проте базові морально-етичні положення Дхарма-шастри й досі залишаються глибинною складовою індійської культури та правової свідомості.

Іван Гудзенко