Рікардо був третім сином у родині сефардських євреїв, що емігрували з Нідерландів до Англії. Його батько здобув статки на Лондонській фондовій біржі, куди 14-річний Девід приєднався як партнер. У молодому віці він продемонстрував неабиякі здібності у фінансовій сфері, проте у 21 рік порвав із сім’єю через релігійні розбіжності, ставши унітаріанцем і одружившись із квакеркою. Незалежність, характер і вміння працювати на біржі дозволили йому швидко здобути значний статок, що дав можливість займатися наукою, літературою та природничими дослідженнями, зокрема у математиці, хімії та геології.
Зацікавлення економікою
Справжній інтерес до економічної теорії з’явився у Рікардо після знайомства з працею Адама Сміта «Дослідження природи та причин багатства народів» (1776). Упродовж наступних десяти років він вивчав економіку, поступово поглиблюючи свої знання. Першою його вагомою публікацією стала праця «Висока ціна злитків, доказ знецінення банкнот» (1810), що підсумовувала його роздуми про грошову систему та політику Банку Англії.
Рікардо доводив, що зростання цін і девальвація фунта безпосередньо пов’язані з надмірним випуском банкнот, а обсяг грошової маси впливає на курс валют та рух золота. Ця дискусія сприяла формуванню перших ідей щодо центральної банківської політики та підкреслила важливість контролю за грошовим обігом.
Інтелектуальне коло та впливи
Важливу роль у розвитку Рікардо відіграли його інтелектуальні зв’язки. Він дружив із економістом Джеймсом Міллом, філософом-утилітаристом Джеремі Бентамом та економістом Томасом Мальтусом, який розвинув теорію про випереджальне зростання населення порівняно з продовольчими ресурсами. Ці контакти сприяли формуванню рікардіанської економічної школи.
Хлібні закони та економічні дебати
У 1815 році падіння цін на зерно спричинило ухвалення парламентом нових тарифів на імпортну пшеницю, що викликало обурення суспільства. У відповідь Рікардо опублікував «Есе про вплив низької ціни на зерно на прибуток акцій» (1815). Він доводив, що підвищення тарифів вигідне землевласникам, проте зменшує прибутки промисловців і шкодить економічному розвитку. У цей же період Рікардо завершив свою кар’єру на біржі й оселився у Глостерширі як заможний землевласник.
«Принципи політичної економії та оподаткування»
Найвідомішою працею Рікардо стала книга «Основи політичної економії та оподаткування» (1817). У ній він досліджував закони розподілу між трьома класами суспільства: землевласниками, робітниками та власниками капіталу. Він обґрунтував концепцію «залізного закону заробітної плати», за яким реальний дохід робітників завжди тяжіє до прожиткового мінімуму.
У цій же праці він виклав теорію ренти, за якою орендна плата зростає зі збільшенням населення, адже доводиться обробляти менш родючі землі. Рікардо сформулював ідею порівняльних переваг у міжнародній торгівлі: країни мають спеціалізуватися на виробництві тих товарів, де їхні відносні витрати нижчі, що забезпечує максимальну вигоду для обох сторін.
Політична діяльність
У 1819 році Рікардо придбав місце у Палаті громад як представник Портарлінгтона. Хоча він не був активним оратором, його економічний авторитет робив його впливовим у парламентських дискусіях, особливо щодо питань вільної торгівлі. У 1823 році через хворобу він залишив політичну діяльність. Того ж року Рікардо помер у віці 51 року.
Попри відносно коротку наукову кар’єру, Рікардо став одним із провідних економістів своєї епохи. Його ідеї мали вплив не лише в Англії, а й у світовій економічній думці. Хоча багато з його теорій було переглянуто або замінено новими концепціями, фундаментальні положення про ренту, розподіл і міжнародну торгівлю залишаються важливими для історії економічної науки.
Його погляди вплинули як на прихильників економічного лібералізму, так і на його критиків. Карл Маркс використовував рікардіанську теорію вартості у своїх працях, а Роберт Оуен застосовував його ідеї у своїй соціальній програмі. Завдяки систематичному підходу Рікардо вважається одним із засновників класичної економіки, поряд з Адамом Смітом та Томасом Мальтусом.
Іван Гудзенко
