З позиції детермінізму, альтернативні варіанти дії є лише ілюзією. У межах такої моделі світ постає як замкнена система, де все, включно з людською волею, підпорядковане законам причинності. Цей підхід формує одну з найстаріших і водночас найглибших суперечностей у філософії — питання співіснування детермінізму та свободи волі.
Жорсткий детермінізм: заперечення свободи волі
Прихильники «жорсткого» детермінізму вважають, що якщо кожна дія людини має визначену причину, то свобода волі є лише уявною. Люди не можуть чинити інакше, ніж вони чинять, бо їхні рішення зумовлені комплексом попередніх умов від генетики до середовища виховання. Такий погляд має глибоке коріння у філософській традиції: від стоїків до представників сучасного матеріалізму. Жорсткі детерміністи наполягають, що відповідальність і моральність людини повинні розглядатися не через свободу вибору, а через закономірності поведінки. Свідомість, у цьому сенсі, є не автономним чинником, а відображенням фізичних і психологічних процесів, які відбуваються поза межами волі суб’єкта.
М’який детермінізм і компатибілізм
Протилежну позицію займають так звані «м’які» детерміністи або компатибілісти. Вони прагнуть узгодити детермінізм зі свободою волі, вважаючи, що обидві концепції не суперечать одна одній. М’які детерміністи пропонують переосмислити саме поняття свободи: бути вільним — означає діяти згідно зі своїми бажаннями, навіть якщо ці бажання зумовлені.
Англійський філософ Г. Е. Мур твердив, що свобода полягає у здатності людини діяти інакше, якби вона вирішила так зробити. Тобто, реальна свобода не в тому, що людина може змінити минуле чи обставини, а в тому, що її дії відповідають власним внутрішнім намірам. Американський мислитель Гаррі Франкфурт розвинув цю ідею, вважаючи, що вільна дія — це така, з якою особа ідентифікує себе, схвалюючи власні мотиви.
Компатибілізм у цьому сенсі не заперечує причинно-наслідкових зв’язків, але визнає в людині певну автономію, що проявляється в усвідомленні та прийнятті власних рішень.
Індетермінізм і квантові виклики
Крайнім запереченням детермінізму є індетермінізм — погляд, за яким не всі події у світі мають визначену причину. Частина процесів може бути випадковою або непередбачуваною. Наукову основу для цього підходу надала квантова механіка, що продемонструвала: на мікрорівні існують явища, які принципово неможливо передбачити. Поведінка елементарних частинок не завжди підпорядковується строгим законам причинності, що ставить під сумнів абсолютний характер детермінізму.
Ця концепція породила філософський напрямок, відомий як лібертарианство (у метафізичному, а не політичному сенсі). Лібертарианці стверджують, що якщо світ не повністю детермінований, то в людській свідомості може залишатися простір для справжньої свободи волі.
Однак противники цієї теорії висувають аргумент «зрозумілості»: якщо дії є випадковими, то людина не має над ними контролю, а отже, випадковість не додає більше свободи, ніж необхідність. Таким чином, індетермінізм не обов’язково гарантує існування свободи волі, а лише переносить питання у сферу випадковості.
Іван Гудзенко
