Під час обстеження особа під’єднується до кількох сенсорних пристроїв. Пневмографічна трубка фіксується навколо грудної клітки з метою запису дихальних циклів. Манжета, що нагадує стандартний тонометр, встановлюється на руку і слугує для постійного вимірювання артеріального тиску та частоти пульсу. Окрім цього, часто застосовується датчик, що реєструє електричну провідність шкіри, яка може змінюватися внаслідок потовиділення — однієї з типових реакцій симпатичної нервової системи на психологічне напруження або емоційний стрес. Усі ці дані фіксуються ручками на стрічці міліметрового паперу, що приводиться в рух електродвигуном, створюючи безперервний графік фізіологічної активності піддослідного.
Історія використання поліграфа та наукова критика
Вперше поліграф був використаний у практиці розслідувань у 1924 році, і з того часу його популярність зростала, особливо у США. Він став інструментом у руках правоохоронних органів, військових структур, а також використовувався у кадровій роботі приватними компаніями. Проте, попри тривалу історію застосування, наукова спільнота досі не дійшла єдиної думки щодо його надійності та правомірності використання в юридичному процесі.
Основною критикою, що лунає з боку психологів і нейрофізіологів, є те, що поліграф не вимірює безпосередньо брехню, а лише реєструє фізіологічні зміни, які можуть мати багато інших причин. Наприклад, підвищення тиску або частоти пульсу може бути зумовлене не брехнею, а страхом, тривогою або навіть несподіваністю самого запитання. Людина, яка говорить правду, але перебуває у стресовому стані, може демонструвати такі ж фізіологічні реакції, як і та, що свідомо обманює. З іншого боку, досвідчений обманщик або психопат може залишатися зовні спокійним, демонструючи мінімальні зміни в біометричних параметрах.
Незважаючи на поширеність поліграфічного тестування, його результати не завжди визнаються у суді. В багатьох країнах світу, включно з Україною, рішення щодо допустимості таких доказів приймається індивідуально. Зазвичай, висновки поліграфолога мають допоміжний характер і не можуть бути основою для обвинувального вироку. Це обумовлено тим, що достовірність поліграфа залежить від багатьох змінних: професіоналізму оператора, психологічного стану підозрюваного, формулювання запитань, а також можливих спроб впливу на результати через фармакологічні засоби або тренування.
Наукова перспектива та етичні аспекти
Детектор брехні, хоч і залишається інструментом, який викликає певну надію на технічне виявлення неправди, все ж потребує подальших досліджень у царині когнітивної науки, психофізіології та прикладної етики. Сучасна наука рухається у напрямку розробки більш точних і специфічних методів виявлення брехні, наприклад, за допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії (МРТ), яка дозволяє візуалізувати активність мозку в реальному часі. Проте такі технології наразі залишаються дорогими та не пристосованими для масового застосування в умовах кримінального процесу.
Окреме значення має етичний бік використання поліграфа. Примусове проходження тесту або застосування його без згоди особи суперечить принципам прав людини, зокрема праву не свідчити проти себе. У контексті демократичних норм та верховенства права, такі практики можуть призвести до зловживань, особливо якщо поліграф сприймається як безпомилковий інструмент, чим він не є.
Таким чином, детектор брехні залишається прикладом амбівалентного поєднання технічного прогресу та людської психології. Його застосування має враховувати наукову критику, юридичні обмеження та моральні дилеми, адже йдеться не лише про технічні показники, а про долі реальних людей. У майбутньому можливе створення нових методик виявлення неправди, проте будь-який інструмент потребує критичного осмислення і точного наукового обґрунтування.
Іван Гудзенко
