Теоретичні засади деонтичної логіки
Деонтична логіка прагне впорядкувати абстрактні взаємозв’язки між твердженнями у сфері норм і обов’язків. Вона розглядає, як логічно співвідносяться судження про моральні, правові чи соціальні приписи. Наприклад, із твердження «дія є обов’язковою» випливає, що її виконання має бути дозволене, а невиконання — заборонене. Така логічна структура показує, що норми можуть мати внутрішню послідовність, яку можливо формально описати за допомогою логічних операторів.
Деонтична логіка також передбачає, що за певних умов кожна дія або дозволена, або заборонена. Ця думка відображає спробу створити універсальну систему, у межах якої будь-яке людське рішення можна розглядати в термінах нормативного статусу. Проте в реальному моральному чи правовому контексті такі схеми часто виявляються складнішими, адже дії можуть бути умовно дозволеними або забороненими залежно від обставин.
Відношення до етики та права
На відміну від етики чи юриспруденції, деонтична логіка не займається змістом конкретних норм. Вона не визначає, які саме дії є морально правильними або юридично допустимими. Її завдання — створити загальну схему, що дає змогу аналізувати зв’язки між різними типами нормативних висловлювань. Наприклад, логік може розглядати відношення між твердженнями «заборонено брехати» і «обов’язково казати правду» не з точки зору моралі, а з точки зору формальної відповідності між цими висловами.
Розвиток деонтичної логіки має важливе значення для сучасної філософії, інформатики, лінгвістики та теорії штучного інтелекту. Зокрема, у сфері комп’ютерної етики та логічного програмування вона використовується для формалізації правил поведінки автономних систем, які мають діяти відповідно до заданих норм.
Іван Гудзенко
