Деонтологія та її протилежність: телеологічна етика
Деонтологічний підхід стоїть у противазі до телеологічної або консеквенціалістської етики, яка вважає моральним те, що приносить найкращі результати. Для телеології моральна оцінка дії залежить від цінності її наслідків — наприклад, збільшення щастя чи користі. Деонтологи ж вважають, що моральне правило не може бути змінене навіть тоді, коли його порушення могло б призвести до позитивного результату.
Такі теорії часто називають формалістичними, оскільки вони зосереджені на формі або принципі дії, на відповідності певному моральному закону, а не на фактичному результаті. Саме у цій формальності деонтологія знаходить свою силу, оскільки вбачає у моральних нормах універсальний і раціональний характер.
Іммануїл Кант і категоричний імператив
Першим і найвпливовішим мислителем, який систематизував деонтологічну етику, був Іммануїл Кант — німецький філософ XVIII століття, засновник критичної філософії. Для Канта моральність не залежить від схильностей, бажань чи емоцій людини. Єдине, що має безумовну моральну цінність, — це добра воля. Добра воля діє не через прагнення до користі або щастя, а з поваги до морального закону. Кант сформулював принцип, який став основою його етики — категоричний імператив. Це універсальний і безумовний моральний закон, що наказує діяти лише згідно з тими принципами, які людина може побажати зробити загальними для всіх. Його найвідоміше формулювання звучить так:
«Дій лише за тією максимою, через яку ти можеш одночасно бажати, щоб вона стала загальним законом».
У XX столітті деонтологічні ідеї були розвинуті британським філософом Девідом Россом, який запропонував альтернативу кантівському формалізму. Росс запровадив поняття prima facie обов’язків — тобто очевидних на перший погляд моральних обов’язків, які людина сприймає інтуїтивно. Серед них — дотримання обіцянок, відшкодування шкоди, справедливість, вдячність.
На думку Росса, у реальному житті кожна дія має багато аспектів, які можуть як підтримувати, так і суперечити один одному. Тому моральне рішення завжди передбачає зважування цих обставин. Остаточний, «фактичний» обов’язок постає лише після ретельного морального судження про ситуацію.
Деонтологічна етика визначає мораль як вимір, у якому людина відповідальна не лише за результати своїх дій, а й за сам вибір принципів, що стоять за ними. Вона вимагає внутрішньої чесності, послідовності та поваги до гідності іншого, навіть коли це суперечить власним інтересам.
Іван Гудзенко
