Аби, подальший виклад статті був можливим, я змушений, зупинитись на самому слові «Бог», і зрозуміти, що ж стоїть за цими трьома буквами. Не буду заглиблюватись у історичні корені назви, а вискажусь в самих загальних і зрозумілих рисах. Якщо звернутись за допомогою до світових релігій, то можна побачити наступні схожості в тлумаченні Бога, а саме, те що Він слугує першопочатком для всього сотвореного, і завдяки Ньому можливе наше існування, Його воля впливає на теперішнє, і має силу змінювати його, Він є найвеличніший, найсильніший, всевідаючий, Він вічний. Релігії дають Богу багато рис, і всі перерахувати, досить довга справа, але зверху наведені є одні з найбільш вживаних та універсальних.
Проте, слід зауважити, що Бог не є власністю жодної релігії, а він знаходиться над нею, подібно як сонце світить над окремою людиною. І релігія піднімаючи свій погляд до Бога, подібно людині піднімаючій погляд до сонця, через надпотужне сяйво останнього, не може сприйняти саму суть, своїм фізичним зором.
Тому, релігія не в змозі повністю передати своєму послідовнику, те знання істини і її переживання, а тільки вказати шлях, і переказати досвід попередників. А саме осягнення Бога і його сутті, вже залежить від самої людини, і тільки від неї однієї.
Я часто зустрічав, як мої співрозмовники, не сприймали саме слово «Бог», маючи на це досить різні причини. Одні були атеїстами, інші прихильниками вірувань, де це слово є порожнім, або ж, навіть, ворожим, декотрі, любителями посперечатись на всілякі теми, і, наче, детективи були готові вчепитись до кожної букви і розгорнути дискусію на цілу годину. Для себе я твердо вирішив, що та сила, котра і стоїть за всіма видимими формами і насичує їх, не потребує якогось одного імені, і тим більш захисту їх. Бога можна назвати Першопричиною, Всесвітом, Істиною, Всюдисущим, багатьма, але суті ми від цього не втратимо. Просто хтось звик застосовувати, певну, назву, прищеплену ще батьками з дитинства, або часто вживану в навколишньому середовищі. Тому, варто враховувати таку особливість і ставитись з розумінням, а не воювати із нами ж породженими тінями.
Взагалі, важливою є внутрішня реакція на саму згадку про Бога, її глибина. Можна цілими днями повторювати Його ім’я, співати Йому хвалебні пісні, але якщо ви всередині будете нещирими, то ввести в оману ви можете, хіба що, зовнішній світ і себе. Запам’ятайте, тут діє правило, не того Бог чує хто найголосніше до нього голосить, а той хто всією своєю суттю жадає пізнання Його. Направляйте свій погляд у внутрішнє, адже там лежить шлях до Першоджерела.
Про важливість внутрішнього споглядання і пізнання, я думаю не треба говорити, тому, що чим більше ми знаємо про предмет, тим більше ми ним володіємо. І якщо ми хочемо якісно діяти у цьому світі, то змушені звернути свій погляд на тіло, і внутрішнє. Тільки тоді, наша реалізація набере, дійсно, великих масштабів.
Сам пошук Бога, є, насамперед, пошуком себе. На перших порах, ти прагнеш особистого щастя, намагаєшся погасити знаннями вогнище страждань, задовільняєш свою допитливість. Згодом, це в тобі пробуджує жагу, і маленькими кроками, спочатку в тісних стінах своїх думок, шукаєш відповідь. Але з часом стіни розширюються, втрачаючи свою щільність, і ти опиняєшся в безмежних просторах, де питання втрачають свою вагу, і твоя свідомість мовчки в блаженстві вимірює глибину того простору. Вбачаєш взаємозвязок, дивуєшся наскільки все поєднано, і, мов би, дитина котра повертається до батьківської домівки, ти прагнеш дістатись Першоджерела всіх явищ. Просто, на певному етапі шляху, усвідомлюєш, наскільки стає розмитою межа між тобою і зовнішнім, між зовнішнім і внутрішнім.
Я переконаний, що сучасна наука, займається тим ж самим, що і Богослови, вона жадає пізнати Першопричину, суть речей. Просто методи пошуку відрізняються, але сама ціль є однаковою. І я не згідний з тими людьми, хто категоричний в своїх судженнях, перетягуючи покривало «правильності» пізнання на себе, і нападаючи із звинуваченнями на інших. Потрібно розуміти, наші шляхи пізнання є багатогранними та неповторними, подібно багатогранності і неповторності сотвореного. Найкраще, враховувати досвід інших, цим самим запозичуючи корисне, і довідуючись про згубне.
Сильчук Назар
