У своїй академічній кар’єрі Канеман поєднував глибоке знання експериментальної психології з економічними парадигмами. Викладання в Єврейському університеті, Університеті Британської Колумбії та Принстоні супроводжувалося активною участю в наукових спільнотах. Зокрема, Канеман був редактором впливових журналів, таких як Journal of Behavioral Decision Making та Journal of Risk and Uncertainty, у яких публікувалися найновіші дослідження в сфері поведінкової економіки. Його інтелектуальна діяльність у Центрі раціональності при Єврейському університеті після 2000 року стала ключовим майданчиком для розвитку ідей, які пізніше отримали міжнародне визнання.
Теорія перспектив і поведінкова економіка
Фундаментальна наукова спадщина Канемана нерозривно пов’язана з його співпрацею з Амосом Тверскі, що розпочалася наприкінці 1960-х років. Разом вони здійснили революцію в уявленнях про те, як люди ухвалюють рішення в умовах ризику та невизначеності. Їхня праця, що отримала розвиток у статті 1979 року «Теорія перспектив: аналіз рішень під ризиком», стала однією з найцитованіших у суспільних науках. Теорія перспектив показала, що поведінка людей часто не відповідає припущенням раціональної моделі вибору, яка домінувала в економіці впродовж XX століття. Замість того, щоб обчислювати математичні очікування вигоди, люди використовують ментальні скорочення — евристики, — які допомагають швидко, але не завжди точно, ухвалювати рішення.
Канеман і Тверскі довели, що оцінка вірогідності та ризику є емоційно забарвленою, залежною від контексту та структури подання інформації. Теорія перспектив мала не лише академічне значення, але й практичні наслідки, оскільки її почали використовувати у формуванні державної політики, маркетингу, управлінні ризиками та фінансах.
Саме за інтеграцію психологічного розуміння у сферу економіки Канеман був удостоєний Нобелівської премії з економіки у 2002 році, ставши першим психологом, відзначеним цією нагородою. Його колега Тверскі помер у 1996 році і тому, згідно з правилами, не міг бути посмертно номінованим, однак Канеман завжди визнавав їхню співпрацю як рівноцінне партнерство.
Попри вихід на пенсію у 2007 році, Канеман залишався інтелектуально активним. Його книга Thinking, Fast and Slow (2011), перекладена багатьма мовами, стала не лише науковим бестселером, а й справжнім культурним феноменом. У ній викладено головні ідеї всієї його наукової кар’єри, зокрема концепція двох систем мислення — швидкої (інтуїтивної) та повільної (аналітичної) — стала популярною навіть серед неспеціалістів. Канеман показав, що навіть найрозумніші з нас — підвладні когнітивним упередженням, що витікають із обмеженої раціональності нашого розуму.
Його смерть 27 березня 2024 року стала значною втратою для світової наукової спільноти. Однак спадщина Канемана — не лише в нагородах і теоріях, а й у способі мислення про людину як про істоту складну, не завжди передбачувану, але глибоко пізнавану. Його підхід довів, що межі між дисциплінами є умовними і що справжні відкриття народжуються саме на перетині — психології, економіки, філософії.
Іван Гудзенко
