“ І покликав Іван двох із учнів своїх, і послав їх до Господа з запитом : чи ти Той, Хто має прийти чи чекати нам Іншого? (Луки 7:18-19)
Шановні брати та сестри у Христі, усі читачі порталу. Як здатний репродукувати себе феномен віри, коли виникає ілюзорність його вичерпності або недостатності відображати певні реалії чи ж наші очікування? Чи буде сенс очікувати відповіді від віри (credo) там, де ще складнішим є поставити належне, коректне та виважене запитання про джерело її кризовості. Звідти і є ряд похідних термінів — віра, довіра, кредит тощо. Вислів Тертуліана про те, що Credo quia absurdun est – став постмодерним тріумфом, зброєю, нещадно використаної з далекого середньовіччя і успішно використаного проти нас самих, порушуючи причинно-наслідковий зв’язок називаючи credo absurdum est, викорінивши quia. Дійсно, одна зі складних проблем. Бо ж як можна дати оцінку численним трагедіям, катастрофам, несправедливостям, болі, яку носиш впродовж усього життя; дивишся на тріумф зла та насилля, як ніколи. Таке враження складається, що такі дефініції на кшталт моральності, доброти та світла вже давно погасли. На п’єдестал зведеним є Гоббський стяг, який немов з далекого минулого, знову ожив словами homo nomini lopus est і тим самим проголосив крах будь якої людяності і тріумф темряви серед ледь жевріючого світла. Невже й справді, категорії блага, світла, добра залишились у минулому і на цьому крапка. І навіть бодай маленька краплинка надії втрачена. Якщо існує Бог, що огортає простори світів, Всесвіту, що вище міріад зірок та незліченної кількості галактик на фоні яких наша планета є крихітним мікроскопічним творінням, — невже Він забув про нас, невже в цьому сенсі ми є настільки непомітними довкола прейдешніх обставин, за якими Бог екзистенційно міг би лишити нас серед цього хаосу та невизначеності. До того ж, якщо гріхи, беззаконня та аморальності настільки досягли небес, що перекрили будь який доступ з Творцем, то чи є сенс щось благати у Бога про допомогу та прощення. Як і ствердно каже Бог устами пророка Ісаї: “Навіть коли ви молитву примножуєте, Я не слухаю вас…” (Ісая 1:15).
В іншому ж контексті, — якщо Богові немає до нас справи, то чому ж ми живемо на цьому світі і яким чином нас змогла спіткати саме така доля або хід подій, за якими доводиться як ніколи інтенсивно та активно чути про несправедливість, горе, руйнування та людські страждання, одним словом усього, що йменується одним словом — війна. В таких ситуаціях, навіть в тих, в кого була б хоча б краплинка віри та надії — здається згасає і далі за цим — лише порожнеча і ще більша прірва невизначеності. Щоправда, в іншій ситуації, опинившись перед страшної вировою гнітючих обставин, виходу з яких практично не існує; з обставин, в яких смерть перманентно заглядає у вічі серед вибухів, мінометних обстрілів та іншого — виникає розуміння: “Я живий! І якби не втрачання Бога в моє життя — не було б мене давно живим”. Український солдат, що пошепки (а можливо далеко не пошепки) промолює молитовні слова, за якими проєкція віри будує цілу духовну матрицю впевненості — тут є Бог, інакше я би вмер, — відображають практичну теологію слів пророка Амоса та апостола Павла: “Праведний житиме вірою”.
Не всім зрозуміло і здатним є збагнути за яких умов і як саме працює така віра. В окремих віруючих християн і не лише, складається враження, що формування будь якої невизначеності, екзистенційної зневіри, хиткості та сумніву є ознакою далекості тебе і твоєї віри та Бога; або ж мислення і роздуми за які гріховні починання чи плоди, думки та ряд неподоланих пристрастей і пожадливостей змогли спіткнути така ницість і ганьба на усіх або ж на мене особисто. Адже й сам Ісус, здавалось, проповідував: “Як би ж ви мали віру немов зерно гірчичне”. Для багатьох, здатність людини розглядати credo (віру) як деякий абсурд в складних обставинах — ще один гріх, за яким криється Ніцшеанська жирна і фактична крапка у вірі в Бога. Для багатьох такі обставини є таким собі підняттям переможного стягу агностиків та поразка тих, хто довіряв невидимому як Авраам, що за вказівкою Божого голосу виходить з Уру Халдейського і не зупиняється ні перед чим. Більше того, описаний К’єркегором “Страх та трепет” набуває іншого змістовного обрамлення — цього разу не так перед Богом, скільки перед обставинами гулу авіації, ракетного свисту, неочікуваних вибухів зненацька, трагічних новин, несправедливої мобілізації, продовження війни… А що коли до цього переліку долучити особисті хвилювання, неочікувані ситуації, невиправдані мрії, плани, прагнення. Між іншим, а що коли те, що багатьма імпонує назвати absurdum є в Божій візії credo. Бо ж на те й воно Боже немудре — мудріше за всяку людську мудрість. Людина ж не завжди коректно усвідомлює чого вона прагне і чого вона хоче.
Ключовим текстом висвітленим у проповіді, ілюструє дещо іншим образ Івана Хрестителя, який посланий проповідувати і та підготувати пришестя Месії, який доволі однозначно, впевнено, завзято та натхнено проповідував літо Господнього змилування, прощення гріхів та проголошення “потужнішого за Нього”, Якому він негідний розв’язати ремені взуття. Харизматичний, особливий Іван Хреститель, який проповідував відкрито римським солдатам, цареві Іродові, а нині ув’язненому [в контексті прочитаного уривку] постає перед нами вже не такий цілковито впевненим як раніше, — навпаки: зі спектром усього сум’яття, невизначеності та неясності: “Чи Ти [Христос] Той, Хто має прийти чи чекати нам іншого?” Невже такий пророк, сильний у вірі та слові може ставити подібного роду запитання. Чи справді Іван Хреститель зневірився? Що ж похитнуло його впевненість і довіру до того, що відбулось на Йордані, коли проповідував та охрещував Ісуса. І, врешті-решт, чи можливим є стверджувати про хиткість Іванової віри в таких обставинах, в яких опинився пророк. Чи ж не схоже серед багатьох побожних українських людей плекається: коли очікувати нам ліпших часів, зокрема завершення цієї [російсько-української війни] чи гідні ми зустріти кращого, і коли це трапиться. Стільки молитов у храмах, — одні схильні бачити допомогу Божу, інші ж вбачають Боже баріння; одні отримують радість у вірі — інші ж, навпаки, — зосереджені виключно на складних обставинах і очі їх віри — немовби безкінечна вирва нескінченних проблем.
Насправді ж, для багатьох навіть агностиків буде дивним, однак саме Святе Письмо — Біблія неодноразово і недвозначно описує не лише гору Синай — стан духовної вершини, духовного піднесення, але й долину — в якій повно зневіри, сумнівів, агностицизму та скепсису. Так, саме в Біблії і саме серед пророків, серед тих, кого слід вважати зразком для наслідування у вірі проходили неймовірно складні часи, що змушували реагувати схоже як і нам з вами.
Пророцтво, яке бачив старозавітній пророк Авакум швидше описувало не майбутнє на початку свого послання, але поточний стан речей в такому контексті, яке відрізняє його від загальновживаної пророчої стилістики. В ньому Авакум немов із застиглим поглядом, повного непорозуміння запитує у Бога, коли той кличе до нього в молитві, — а відповідь від Бога ховається, не відчутна, невидима. Світ, який бачив пророк доволі схожий до нашого — суперечка, насильство, мука… а де Бог? Складається враження, що Бог покинув і Його принципи та закони вже не мають сили в такій системності і жодної значимості: “Тому то Закон припиняється, і не виходить до чину назавсіди право, бо несправедливий вигублює праведного, тому правосуддя виходить покривленим (Авакума 1;4).
Що міг відчувати на собі праведний, чистий, зразок добрий діл і всілякого блага, приклад для наслідування праведний Йов з країни Уц, — яким чином міг такий чоловік за своє праведне життя отримати такий абсолютно незакономірний, жалюгідний сценарій для власного життя, — втрату верблюдів,- джерела його доходів, загибіль дітей, проказа, яка вразила його тіло вщент, — куди дивився Бог і що міг бачити в розумі праведного чоловіка, який зміг навіть свої думки продемонструвати. “Я кличу до Тебе, а Ти не відповідаєш, Я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся” — кликав, судячи з усього, у відчаї та розпачі праведний чоловік.
На що може сподіватись людина, яка внаслідок ракетного обстрілу в Україні, на передовій лінії фронту проходить необране і небажане. А на що придивлявся в цей момент Бог? Особливо споглядаючи останні події ракетних обстрілів ряду українських міст — Києва, Харкова, Луцька, Полтави, Львова, а також похорон чотирьох людей, — цілої сім’ї, що загинула від російської агресії у Львові, — волі поволі міркуєш над поглядом та думками Бога в такі неймовірні часи. Або ж споглянемо на все в спектрі духовної призми — на що споглядає Творець, коли Його творіння, не порушуючи Його волі, намагаючись крок за кроком перебувати і не відступати від Божественного повеління опинитись у стані повного дна. “Похули Бога та й помри!” — на думку дружини Йова, ця теза виглядає як логічне та закономірне реагування на всі обставини, що мають місце в його житті. Проте в комплексі усіх сумнівів, страхів, неясностей, невиразностей для свого міркування подій, очікувань, які не склались, Йов мудрість вбачає в іншому — в усій повноті сказати — “мій Відкупитель живий”. Навіть з пороху земного він підійме, воскресить усе що, забрано, усе, що втрачено. Розпач, плач, зневіра та скепсис Йова не означав безнадію. Попри лихо і жалюгідність його буття в якому той опинився, — ще жевріла іскра, далеке світло наприкінці тунелю — сповнене усякого відновлення і ще ліпшого, що було до цього. Втрачаючи щось в цьому світі, що так було великим та значушим, вагомим та цілеспрямованим, в системі, в якій встигли ідентифікувати себе і свою самосвідомість в предметі особистого вибору пріоритетів та цінностей, — що залишається в нашій особистості від нас самих, в нестандартних та специфічних ситуаціях, зокрема, в таких як війна.
Незважаючи на різноманітні виклики, увесь трагізм буття, — віра: справжня, об’єктивна, завжди постає як суб’єкт, що не лише паритетно, органічно та виважено співіснує з усіма кризовими екзистенціями, але й відображає сховок, справжнє укриття в найзапекліших вимірах нестерпності. В такому контексті як ніколи актуально зосередитись на справжньому джерелі життя та віри — в Христі. В Ньому та через Нього плекається заспокоєння та ствердність. “Прийдіть до мене всі… і Я Вас заспокою” — заклик Ісусів, що актуальний в сьогодення війни. Віра, як зазначає католицький теолог Мішель Куаст, є простором, способом куди слід “увійти” відкинувши акцентування на уяві та чутливості, і коли відчувати стає складніше — варто відкинути тривожність.
Під час ракетних ударів, обстрілів України, які не припиняються ось вже третій рік війни, — віра credo є артикуляцією нашого життя, здатним породити спокій та внутрішню екзистенцією, в якій панує Царство Правди — Царство Христове. Чим більше absurdum в війнах та непримиримості злу, чим більше актуалізується темрява — все більше credo намагається допомогти нам і відкрити більше аніж просто нашому розуму здатність бачити божественне в недоступних значеннях та параметрах раніше. Господа, суверенного Бога, Якого неможливо розташувати у плоске, заполонене особистим досвідом, егоїстичним та амбітним проти Бога та ближнього мислення, орієнтувати на особисте уявлення про Нього, дати розуміння справжнього credo. Absurdum, здається, наступає за усіма фронтами, — мілітарними, ідеологічними, духовними — виснажуючи та проводячи до страждань десятки тисяч людей. Скільки б ми не намагались пояснити непояснене і ввести в логіку речі, що складають природу речей всупереч очікуванням, — credo vel arsurdum постає діалектичним явищем, що розкриває невідому до певного кризового досвіду природу та сутність віри, яка розкриває себе, свої виміри та властивості саме в умовах кризовості, невідомості, невизначеності.
І скільки б екзистенційно не мучило людину природа зла, несправедливості та приреченості, існує ряд закономірних проблем, вирішити які людство зможе лише частково, за наявності певних умов. Цілковите вирішення екзистенційної природи справедливості в руках Бога, який “всіляку сльозу з очей їхніх зітре”, приведе до життя вічного померлих, знищить сатану та прояви його антибожественного мислення та природи і поверне Едем, який стане не ілюзією, не мрією чи прагненням, а вічним втіленням блаженства, яке навіть зараз у складних та непростих умовах життя, можна розкривати в собі, своїх думках та душі, бо ж “ Царство Боже всередині вас”. І все це через Христа, заради Христа і для Христа. Амінь.
Распопов Євгеній
Шановні читачі порталу! Якщо Ви потребуєте Нового Заповіту кишенькового формату або загалом Євангеліє українською мовою, будь ласка, зверніться про Ваше прохання за електронною адресою: odger998@gmail.com
Для контакту та листування з автором, слід звернутись за електронною адресою : odger998@gmail.com
