Ідея очищення або тимчасового покарання після смерті має давнє коріння та добре відображена в ранньохристиянській літературі. Концепція чистилища як конкретного місця значною мірою сформувалася завдяки середньовічній християнській побожності та уяві. Вірування та обряди, пов’язані з чистилищем, мали глибокий вплив на західне суспільство в середні віки та пізніше. Чистилище було центром складної системи заступницьких молитов, мес, милостині та посту за померлих, покутних практик і індульгенцій. Воно зміцнювало зв’язок між живими та померлими, стимулювало соціальну філантропію, паломництва і хрестові походи, а також слугувало багатим джерелом для творчої та фантазійної літератури.
Витоки концепції чистилища можна знайти у всесвітній практиці молитися за померлих і піклуватися про їхні потреби. Ці обряди припускають, що душі померлих перебувають у тимчасовому стані між земним життям і остаточним місцем призначення, і що вони можуть отримати користь від милосердя та заслуг живих. Чистилище відображає людське прагнення до віри у справедливий і милосердний простір, де звичайні люди — не запеклі грішники чи досконалі святі — мають можливість виправити свої помилки, урівняти життєві рахунки, сплатити старі борги, очиститися від накопичених скверн та зцілити болісні спогади. Через універсальність цих питань, подібні до християнського уявлення про чистилище ідеї можна знайти у багатьох релігійних і культурних традиціях.
Наприклад, в буддизмі, переродження в будь-яку із шести сфер — богів, людей, напівбогів (асур), тварин, голодних духів або пекельних істот — є тимчасовим станом, залежним від карми, тобто вчинків, вчинених упередженим чином у минулому житті. Пожертви, зроблені на користь монашої спільноти, альтруїстична практика духовних дисциплін і добрі справи, є шляхами для накопичення заслуг, які можуть полегшити страждання істот у чистилищі або під час переходу між життями. В середньовічному китайському буддизмі ця концепція переродження і передачі заслуг поєднувалася з традиціями шанування предків і віруваннями щодо неприємних духів. Потойбічний світ у китайському буддизмі сприймається як імперська бюрократія, де померлі переживають випробування, результати яких частково залежать від пожертв, зроблених родиною. Монаша спільнота виступає як «поле заслуг2 для мирян, що виконує роль посередника. Популярність фестивалю привидів і збереження інших обрядів догляду за померлими свідчать про тривалу турботу китайського суспільства щодо істот у чистилищі, як і в інших культурах Східної Азії.
Іван Гудзенко
