Запитаємо себе: хто ми? Християни? Язичники? Сектанти? Вільнодумці? Дуже важко відповісти на це питання, адже у нашій голові заховано ще стільки речей, не властивих і не потрібних нам. Якщо ж ми називаємо себе християнами, то з чим ідентифікуємо себе? З ким порівнюємо?
Здається такий ідеальний світ речей, все виглядає досить просто – життя, спосіб життя, існування у матеріальному світі. Але ні, один поворот долі – опиняєшся простісінько у безодні, з якої виходу практично не існує. І що разу вона стає все глибше і глибше, що здатна проковтнути тебе.
Чи можемо ми бути праведниками і оправдовувати себе у свої вчинках, думках помислах та діях? Ні! Релігія не повинна бути з примусу, а лише з доброї волі самої людини. Як нам правильно жити, адже все ми покуштували: і одне, і друге, і третє. І немає кінця…
А яким повинен бути справжній християнин? Мудрий, милосердний, терпеливий, миротворець, стриманий, трудівник, людина. Ось таким є той, хто любить людей, відчуває страждання інших, і любить Бога, беручи до уваги Його як ідеальний зразок життя.
Християни не повинні вбивати один одного ні морально, ні фізично, інакше вони стануть варварами, жити аморально як язичники, створювати якісь ідеї чи погляди, що далекі від Божественної істини – як сектанти, відстоювати матеріалізм і не буття – вільнодумці.
Стрикалюк Богдан, магістр релігієзнавства
