ІІІ. ЖИВА ПРИРОДА
Ортогене́з (від грец. «орто» — «прямий» і «генез» — «походження») — концепція в еволюційній теорії, представлена гіпотезами, які стверджують, що розвиток живої природи зумовлений певними внутрішніми причинами, а не природним добором. Ці причини спрямовують хід еволюції шляхом ускладнення (біологічний прогрес) і послідовного перетворення одних видів на інші. Усі зміни живих форм відбуваються, за деякими винятками, за чітко визначеними природою організму напрямами та передаються нащадкам.
Ортогенез здобув велике поширення в масовій культурі (наприклад, фільм «Еволюція», 2001), проте в сучасній синтетичній теорії еволюції він спростований. Адже, окрім описаного біологічного прогресу, існує ще й біологічний регрес, коли, навпаки, відбувається спрощення організму. Наприклад, «простіші» паразити, як-от кліщі, є нащадками «складніших» організмів. У випадку ортогенезу ми бачимо ніби певний «план», хоча прямих підтверджень цьому немає.
Віталізм — доктрина, яка стверджує, що живі організми докорінно відрізняються від неживих предметів, як природних, так і штучних. Ймовірні причини вбачають у тому, що живе складається з нефізичних елементів або керується нефізичними принципами, як-от «силами життя» (лат. vis vitalis).
Віталізм був популярною теорією в епоху Просвітництва (XVIII ст.), але втратив наукове підґрунтя вже в XIX столітті. Сучасна наука відкидає доктрину віталізму, як недоказану. Вважається, що принципової різниці між живим та неживим немає і що живі організми підпорядковуються тим же фізичним законам, що і нежива природа. Віталізм перетинається із олюдненням живого, адже «сили життя» в живих організмах — це як душа в людини.
Сприйняття рослин (англ. plant perception), або біокомунікація (англ. biocommunication) — це паранормальне уявлення про те, що рослини не тільки розумні, а й відчувають біль, реагують на людей та мають низку емоцій або навіть парапсихологічні стани. Оскільки у рослин немає нервової системи, паранормальні твердження щодо їхнього сприйняття вважаються науковою спільнотою псевдонаукою. Такі тези відрізняються від реальної здатності рослин відчувати навколишнє середовище та реагувати на нього через хімічні й пов’язані з ними стимули. Одначе наразі в науці триває широка дискусія щодо того, чи мають рослини певні інтелектуальні здібності. Проте парапсихологія рослин залишається одностайно псевдонаукою.
Нові дослідження вказують на розширені когнітивні (мислиннєві) можливості рослин. Так, професор Стефано Манкузо із Флорентійського університету переконаний, що рослини мають інтелектуальні здібності. Але їхнє вивчення ускладнюється повільним рухом рослин.
В одному з експериментів два пагони квасолі змагалися за опору. Переможена квасолина «відчула» успіх конкурента і почала «шукати» іншу опору. Це, на думку частини вчених, свідчить про обізнаність пагонів щодо середовища і поведінки інших рослин, що можна назвати формою свідомості, подібною до тваринної.
Цей професор стверджує, що рослини дуже чутливі. Кожен корінчик розрізняє близько 20 хімічних і фізичних властивостей. Але функції, за які у тварин відповідають окремі органи, у рослин розподілені по всьому організму. Майже кожна клітина рослини може продукувати електричні імпульси, подібні до імпульсів мозкових клітин тварин.
А от Сюзанн Сімар, професор екології лісу в Університеті Британської Колумбії, описує «всесвітню мережу коріння», якою дерева з’єднані і «розмовляють». Так, материнські дерева дугласії — хвойні дерева — є «мережевими вузлами». Гриби та дерева утворюють союзи. Дерева постачають грибам продукти фотосинтезу, гриби деревам — поживні речовини та воду. Дослідження показали переміщення вуглецю мережею залежно від пори року, що, на думку екологині, свідчить про співпрацю. Дерева-матері допомагають паросткам, надсилаючи вуглець і зменшуючи конкуренцію. Ліс функціонує, як об’єднана система.
Марі-Бальтерці ван Пул з Університету штату Вашингтон досліджує відчуття дотику рослинами. Рослини реагують на дотик зміною росту. Наприклад, стебло помідора стає нижчим і міцнішим. Ця реакція контролюється активацією певних генів.
Професор Деніел Шамовіц із Тель-Авівського університету вважає термін «інтелект рослин» провокативним або псевдонауковим. Він наголошує на використанні чіткої термінології.
Рослини не «думають», але відчувають середовище і майстерно адаптуються. Відбувається постійний обмін інформацією між частинами рослини та середовищем. Рослина не «приймає рішення» щодо росту чи цвітіння — вона просто реагує на світло різного кольору.
Прихильники «розумних» рослин стверджують, що процес інтеграції інформації в рослинах відбувається без мозку і є маловідомим. Можливо, мозок — лише один із механізмів обробки даних. На їхню думку, розуміння того, як рослини відчувають середовище і адаптуються до нього, важливе для гіпотетичного розв’язання майбутніх екологічних проблем.
У відповідь противники кажуть, що рослини та бактерії мають таксис (переміщення під дією зовнішніх факторів), а вищі рослини — здатність до руху та навчання. Однак, оскільки механізми руху рослин мають суто фізіологічний характер, про наявність у них психіки говорити не варто — це «допсихічний рівень відображення».
Але деякі вчені вважають, що рослини слід визнавати розумними. Було виявлено, що вони чутливі до звуку, зберігають інформацію та спілкуються між собою і з певними тваринами. Визначаючи інтелект за поведінкою, а не за психологічними ознаками, ці ботаніки стверджують, що термін «інтелект» можна застосувати і до рослин, якщо вони демонструють ознаки, схожі на інтелектуальну поведінку тварин.
Книга «Таємне життя рослин» 1973 року ледь не знищила сферу дослідження поведінки рослин. Вона була популярною, але безвідповідальною, оскільки змішувала науку з ненауковими проекціями, наприклад, про музичні вподобання рослин чи їхню реакцію на злі думки. Згадайте псевдонауковий фільм «Секрети води» (2015) чи подібне до цього!
Спроби відтворити ці дослідження були безуспішними, що зробило ради фінансування науки та експертні рецензії упередженими до вивчення поведінки рослин. Багато пропозицій відхиляли, а піонери цих досліджень залишали науку.
Але в 1983 році Девід Роудс, хімік і зоолог із Вашингтонського університету, спостерігав загибель гусениць після атаки на ліс. Він виявив, що дерева спілкувалися: ті, яких ще не досягли гусениці, змінили склад листя на більш отруйний. Вчені раніше знали про спілкування через коріння, але це був інший випадок. Дерева, розташовані далеко, сигналізували одне одному в повітрі за допомогою хімічних речовин. Однак ідея про навмисне спілкування рослин залишається суперечливою.
Критичні щодо інтелекту рослин статті стверджують, що відсутність нервової системи означає відсутність свідомості. Залишається багато таємниць щодо «пам’яті» рослин — є лише підказки та багато невирішених питань. Отже, питання про свідомість рослин є на сьогодні дискусійним, проте більшість учених вважає, що нейроботаніка базується на віталізмі.
Гриби через свою специфіку — здатність утворювати велетенські грибниці-мережі та обмінюватися хімічними сигналами — можуть стати об’єктом наділення інтелектом. Це подібно до нейронних мереж. Проте з погляду сучасної біології така гіпотеза є формою антропопатизму: біохімічне «спілкування грибів» не рівнозначне людському мисленню, а їхня «байдужість» до інших видів лише підкреслює радикальну інакшість життя.
Зоопсихологія займається вивченням психічної діяльності тварин. Об’єкт зоопсихології — поведінка тварин. Предмет зоопсихології — особливості та закономірності психічної діяльності тварин. Етологія в сучасному розумінні — наука про біологічні основи поведінки тварин. Предметом етології є механізми та особливості розвитку поведінки в онтогенезі (індивідуальний розвиток організму протягом життя), а також питання еволюції поведінки. Етологію «цікавлять» закінчені поведінкові акти. Це конкретні дії тварин, як шлюбні (іронічно, що людське слово!) ігри, прикидання мертвим для врятування себе, ховання їжі на про запас чи піклування про потомство.
Одна з ключових проблем полягає в тому, що немає узгодженого визначення спілкування навіть у тварин. Ще недавно вважалося, що свідомість притаманна виключно людям і короткому списку тварин, зокрема людиноподібним мавпам, які явно діють із наміром. Проте етологи виявили, що внутрішнє життя тварин значно складніше, ніж ми вважали раніше. Зараз учені регулярно говорять про мислинневі здібності тварин; вони вивчають поведінку окремих особин і іноді приписують їм особистісні риси. Як-от, простий приклад: власники котів знають, що кожна кішка має свій характер.
Побутує думка, що тварини мають емоції, «як у людей». Проте це не відповідає дійсності. Насправді ж саме тваринні афекти (неусвідомлена реакція на подразник) є фундаментом людських емоцій. Ми успадкували їхню давню біологічну основу, згодом нашарувавши на неї культурні сенси.
Можна згадати про «дзеркальний тест» — це експеримент, що потенційно виявляє здатність тварини до самопізнання. Цей тест на даний момент успішно пройшли: орангутани, шимпанзе, бонобо, косатки, дельфіни (а саме афаліни), сороки, риби-чистильники та слони. До речі, останні відчувають тугу за померлими членами стада.
Тест Тюрінга є своєрідним технічним відповідником на запитання: чи може машина імітувати відповіді, як людина? Водночас дзеркальний тест є пошуком відповіді на те, чи може тварина виявляти своє «Я», як це робить людина.
Одначе навіть сам цей тест є антропоцентричним, адже людина сприймає світ переважно через зір. Наразі досліджуються альтернативні методи самопізнання тварин через інші відчуття. Зокрема, існує «нюховий тест», де собаки ідентифікують власні сліди сечі через нюх. Дельфін може формувати образ себе через «ехолокаційний тест». Тварини, здатні до біологічної електрики (як-от скати), сприймають власне тіло через «електромагнітний тест». А гримучі змії та пітони спроможні через інфрачервоне сприйняття виявляти власні термічні сліди в межах «інфрачервоного тесту».
Оскільки свідомість та інтелект не мають чіткого визначення, комунікація ковзає між сферами філософії та науки, не знаходячи остаточної опори в жодній. Намір тварин створює найскладнішу з проблем, оскільки його неможливо визначити напряму. Але слід пам’ятати, що повноцінна теорія розуму (див. розділ І) є чітко вираженою лише в людини.
Антропоморфізм також проявляється в турботі про домашніх тварин, коли їм роблять одяг, зачіски та інші процедури, яких вони можуть взагалі не потребувати. Тим самим тваринам приписують почуття прекрасного та розуміння поняття моди. Також антропоморфізм вбачається в дослідженнях здатності тварин до творчості, як-от малювання у слонів.
Колективний інтелект (англ. swarm intelligence) — термін про комплексну колективну поведінку децентралізованої системи із самоорганізацією. Прикладом у природі може слугувати зграя птахів, колонія мурах, рій бджіл, косяк риб. Інколи колективний інтелект ще називають ройовим інтелектом. Системи колективного інтелекту, як правило, складаються із множини агентів, що локально взаємодіють як між собою, так і з навколишнім середовищем. Самі агенти зазвичай досить прості (наприклад, одинока пташка), але всі разом, локально взаємодіючі, створюють колективний інтелект (зграя птахів). Щодо роботів дивіться в розділі ІІ, де йдеться про групову робототехніку.
Мікробний інтелект, або ж бактеріальний інтелект — це концепція, що розглядає певні аспекти поведінки мікроорганізмів як прояви інтелекту. Ця ідея охоплює складну адаптивну (пристосувальну) поведінку, яку виявляють окремі одноклітинні, а також кооперативну поведінку в популяціях подібних клітин. Бактеріальний інтелект опосередкований хімічними сигналами, що в результаті спричиняє фізіологічні чи поведінкові зміни в клітинах, або впливає на структури колоній.
Найпростіші (амеби та інфузорія-туфелька) або ціанобактерії (застаріле: синьо-зелені водорості), демонструють здібності до самоорганізації в мінливих обставинах. Будівництво раковини колоній амебам демонструє складні можливості розрізнення довкілля та маніпуляції своїм середовищем, які зазвичай зустрічаються тільки у багатоклітинних організмів. Але з погляду етології, інтелект — це здатність до навчання, тоді як у бактерій їхня поведінка — результат еволюції.
Як і у випадку з «інтелектом» рослин, більшість дослідників стоять на позиції, що це олюднення нелюдських організмів. А точка зору в аналітичній філософії полягає в тому, що думки — це психічні стани, які можна моделювати як психологічне ставлення до конкретних пропозицій. Хоча в історії були захисники панкогнітивізму (все мислить), у аналітичній філософії багато хто сумнівається, чи варто приписувати її тваринам, відмінним від людей. Згідно з визначенням свідомості, яке є домінуючим у сучасній аналітичній філософії, щось є свідомим лише у випадку, якщо є якесь «відчуття»; тобто якщо істота має певний досвід, незалежно від того, наскільки він базовий. Люди здатні отримувати неймовірно складний досвід, коти — менший, комахи — ще менший.
ДАЛІ БУДЕ…
Андрій Дмитрук
