Японська окупація Кореї (1905–1945) супроводжувалася політикою асиміляції, яка передбачала не лише економічний та політичний контроль, а й культурне підпорядкування. Одним із ключових інструментів цього процесу стало запровадження поклоніння у синтоїстських святинях. Японська влада розглядала його як символ лояльності до імперії та засіб виховання покори. Для корейських християн це становило серйозну дилему, оскільки ритуал сприймався як форма ідолопоклонства, несумісна з біблійним вченням.
Саме на цьому ґрунті виник конфлікт між державними вимогами та християнськими громадами, в якому Чу Кі-Чоль став одним із найяскравіших представників опору.
Життєвий шлях
Чу Кі-Чоль народився 1897 року в місті Чханвон у провінції Південний Кьонсан. З юності він виявляв інтерес до духовного життя та національного відродження. У 1919 році Чу приєднався до руху за незалежність, відомого як «Перше березня», що став однією з наймасовіших акцій спротиву японському колоніальному режиму.
У 1926 році його висвятили на пресвітеріанського священика. Спочатку він служив пастором у церквах Пусана та Масана, де здобув авторитет як проповідник, відзначений глибокою вірою та харизмою. У 1937 році Чу очолив церкву Санчхьон у Пхеньяні (нині столиця Північної Кореї), яка швидко стала центром духовного та суспільного життя регіону.
Опір синтоїстським ритуалам
Проповідницька діяльність Чу Кі-Чоля від самого початку супроводжувалася різкою критикою поклоніння у синтоїстських святинях. Він називав ці обряди ідолопоклонством і закликав вірян залишатися вірними християнським переконанням, навіть попри загрозу переслідувань.
У лютому 1938 року за публічні виступи проти синтоїзму його вперше заарештували. Під час ув’язнення Чу зазнав катувань, після яких здоров’я значно погіршилося. Хоча його звільнили через кілька місяців, тиск на громаду посилювався, і під тиском влади Пхеньянське пресвітерство було змушене усунути його з пасторської посади.
У наступні роки Чу неодноразово потрапляв під арешт. Востаннє його ув’язнили у 1940 році. Сумарно він провів у тюрмах понад п’ять років, витримуючи фізичні тортури та психологічний тиск.
Незважаючи на виснаження та хвороби, Чу Кі-Чоль продовжував відмовлятися від будь-яких компромісів з японською владою. Його остання проповідь мала символічну назву «Готовність померти». У ній він наголошував, що справжня віра не може поєднуватися з поклонінням чужим богам чи зображенням.
21 квітня 1944 року він помер у тюремній лікарні від наслідків тортур та хвороб. Його смерть сприймалася багатьма сучасниками як мученицька жертва за віру. Після цього японська влада закрила церкву Санчхьон у Пхеньяні, побоюючись її перетворення на осередок опору.
Іван Гудзенко
