ІІ. СУСПІЛЬСТВО, КУЛЬТУРА ТА ТЕХНІКА
Антропопатизм став підґрунтям як для стародавньої поезії, так і для народної творчості. Риси антропопатизму проявляються в мистецтві й літературі, наприклад у байках та казках, де часто різним тваринам чи навіть неживим речам приписують людські властивості. Згадайте класичний сюжет про вовка та ягня.
У сучасності антропопатизм передусім проявляється в художній творчості. Наприклад, коли тварини поводяться як люди й на рівних взаємодіють із ними, або їм надають людиноподібного вигляду та людського способу життя. Прикладом може слугувати кіцуне, яка з традиційного японського духу у формі лисиці в сучасній аніме-культурі стала дуже людиноподібною та навіть сексуалізованою. Поєднання антропопатизму та зооморфізму (твариноподібності) — зооантропоморфізм — виражається в субкультурі фурі. Антропопатизм поширений у фантастиці, де людські риси переносяться на невідомі, але можливі явища та істот: іншопланетян, самоусвідомлюваний штучний інтелект тощо. Магічні та містичні істоти теж нерідко мають людські риси. А всілякі гноми чи ельфи взагалі є, по суті, в психологічному розумінні людьми з іншою зовнішністю.
До антропоморфних агентів сучасності належать і людино-машинні інтерфейси, такі як Siri. При цьому дослідження вказують на те, що хоча з одного боку люди не вірять, що такі програми дійсно мають людські емоції, на практиці вони взаємодіють із ними так само, як з іншими людьми.
Групова робототехніка є новим підходом до координації систем із множини роботів, що складаються з великої кількості простих фізичних пристроїв. Передбачається, що бажана колективна поведінка виникає із взаємодії між роботами, а також із їхньої взаємодії із середовищем. Такий підхід належить до наукового напряму під назвою «штучний ройовий інтелект». Останній виникає як наслідок досліджень комах (насамперед суспільних, як-от мурах чи бджіл), а також досліджень в інших галузях природи, де має місце ройова поведінка. Ройовий інтелект — це коли агенти (наприклад, окрема рибина) самі по собі є доволі простими, але при взаємодії створюють щось складніше, що також називається колективним інтелектом (косяк риби). Тут такі роботи вже можуть сприйматися як наділені людськими якостями. Також колективний інтелект розглядається в теорії ШІ як метод оптимізації взаємодії та роботи. Термін запровадили Херардо Бені та Ван Цзин у 1989 році в контексті системи клітинних роботів.
Ефект Елізи (англ. ELIZA effect) — це схильність людей несвідомо олюднювати дії комп’ютера, а також надавати комп’ютерним символам (словам, знакам) значення, які формуються лише в людей через особливості сприйняття. Вже сьогодні є нерідким явищем те, що сучасні ШІ, чи то пак «великі мовні моделі» (ВММ, англ. LLM), замінюють спілкування з живими людьми. А в рідкісних випадках трапляються приклади бажання «завести сім’ю» з комп’ютерними програмами.
Парасоціальні стосунки — це форма прив’язаності людини до відомої персони, яка виникає лише з боку споживача. Це може бути прихильність до відомих акторів, співаків, блогерів або навіть мистецьких та вигаданих персонажів, чи навіть емоційна залежність від іншої людини чи персонажа. Знову ж таки, ці стосунки є односторонніми, оскільки людина розглядає медійну персону як знайому або навіть близьку, хоча фактичного контакту на близькій відстані не відбувається або навіть не передбачається. Люди можуть відчувати симпатію, інтерес, прихильність та інші почуття до медійної персони чи вигаданого персонажа. Так були протести проти Артура Конан Дойля, що би той «воскресив» Шерлока Холмса у 1893 році. Фанати вигаданого детектива носили чорні траурні пов’язки та писали погрози автору, після того, як він «загинув» в оповіданні «Остання справа Холмса». Це явище у фанатів називається парасоціальним розривом.
Наприклад, захоплення образом фотомоделі на екрані чи в друкованому виданні стає олюдненням симулякра (копія без оригіналу) — це коли вигаданий образ (спокусниця чи кавайність) стає настільки яскравим в уяві, що витісняє живу людину (фотомодель).
А тепер перейдемо до конспірології, яка, ігноруючи базово об’єктивний (позалюдський) фундамент суспільних процесів, натомість вводить надто багато суб’єктивного та людського. У когнітивній психології це явище описують через термін «гіперактивний пристрій виявлення агентності» (Hyperactive Agency Detection Device — HADD). Конспірологічне мислення — це за своєю суттю спроба олюднити хаос. Тут наявний пошук «режисера» подій, бо мозку важко прийняти, що суспільні нещастя, як-от пандемії, кризи чи катастрофи, можуть бути загалом результатом збігу обставин або «сліпих» системних процесів. Антропопатизм підштовхує нас до цілепокладання: «Якщо це сталося, значить, хтось цього хотів і хтось від цього отримує користь». Також наявна проєкція емоцій, адже конспірологи часто приписують світовим подіям людські почуття: помсту, заздрість чи зверхність. І наостанок — ілюзія контролю: якщо за процесом стоїть «жива воля» (навіть зла), з нею теоретично можна домовитися, її можна перехитрити або знищити. Якщо ж світ — це набір випадковостей, ми беззахисні. І психологічно легше сприймати свої проблеми, як породжені кимось (політики) чим чимось (економічна криза). Антропопатизм дає хибне відчуття, що ми розуміємо правила гри в суспільстві. Звісно, суб’єктивний фактор існує, як-от реалістичне зіткнення інтересів людських груп та «війна всіх проти всіх», але це вже є предметом вивчення дисципліни конфліктології.
Абстрактні ідеї та концепції, як-от будь-яка ідеологія, та колективні маркери, як «батьківщина», «держава» чи «нація», також стають олюдненими. І тепер, наприклад, історична справедливість «вимагає», а свобода «візьме своє». Парадоксально, але з цим олюдненням іде процес дегуманізації ворога, коли людина позбавляється людських рис. І антропопатизм, і дегуманізація породжені одними й тими самими процесами мислення. Ці процеси йдуть паралельно: якщо десь ми надали значення чомусь (об’єкт стає суб’єктом), то, ймовірно, буде забрано значення в когось (навпаки). Це необхідно для групової ідентифікації «свій-чужий». У м’якшій формі це зведення людини до функції, де індивідууми — це інструмент чи ресурс. Наприклад, у великому колективі з конвеєрною роботою, або сприйняття чоловіка та жінки як гендерних функцій «батько» та «мати». Це виникає тому, що психіка не може постійно любити все людство водночас. Окремо варто згадати вислови про те, що доля «так вирішила» чи смерть «чекала».
Сфери діяльності, як-от наука стають олюдненими. Наука чомусь стає «не готовою наразі дати відповідь», а вчені певної галузі починають захищати «честь» конкретної науки, ніби вона як людина.
Можна згадати й цілком повсякденні чи побутові історії, як-от:
– образа на кут меблів чи поріг через незначний біль у кінцівці, що не було метою неживих предметів;
– задобрювання водієм машини перед довгою поїздкою, що дає психологічне заспокоєння, але не доводить існування душі в автівки;
– злість користувача на ПК чи інший гаджет, коли ті не працюють чи «зависають», що не є наслідком злої волі техніки.
ДАЛІ БУДЕ
Андрій Дмитрук
