Вирішальну роль у становленні буддизму як ідеологічної основи держави відіграв принц Шьотоку. Ставши регентом у 593 році, він активно популяризував буддійські тексти, розробив «Конституцію із сімнадцяти статей», де поєднав буддійські та конфуціанські принципи як моральний фундамент управління. Згодом Шьотоку вшановували як втілення бодхісаттви співчуття.
Період Нара
У період період Нара буддизм став офіційною релігією Японії. Імператор Шьому зробив столицю Нару духовним центром країни. Саме тут було зведено грандіозну статую Великого Будди (Дайбуцу), що стала символом єдності віри та держави.
Держава субсидувала буддійські школи, запозичені з Китаю, і засновувала провінційні храми (кокубундзі), перетворюючи буддизм на структуровану інституцію з національним масштабом.
Хейан: філософія і синтез
Після перенесення столиці до Хейан-кьо (сучасний Кіото) у 794 році буддизм не втратив значення. Навпаки, виникли нові витончені традиції, пов’язані з гірськими монастирями Хіей і Коя. Тут сформувалися школи Тендай та Сінґон — японські варіанти китайського Тяньтай та езотеричної Ваджраяни.
Буддизм активно взаємодіяв із cинтоїзмом, що призвело до утворення синкретичних форм народної побожності. Японська релігійність дедалі більше поєднувала елементи обох традицій.
Камакура: народження нових шкіл
XII–XIII століття, період Камакура, стали переломним моментом. Після падіння імператорської влади виник сьоґунат, що змінив політичний ландшафт. У цей час з’явилися нові релігійні лідери. Серед них — засновники японського дзен-буддизму Ейсай і Доґен, які наголошували на медитативній практиці як безпосередньому шляху до просвітлення. Представники традиції Чистої Землі — Хонен, Сінран та Іппен — проповідували спасіння через віру в Амітабху. А Нічірен створив школу, що проголошувала ексклюзивність Лотосової сутри.
Ці традиції стали невід’ємною частиною японського духовного етосу. У цей період багато буддійських храмів дозволили священнослужителям одружуватися, що змінювало соціальну структуру духовенства.
Від Токуґави до Мейдзі
У період сьоґунату Токуґава (1603–1867) буддизм став частиною адміністративної системи: храми реєстрували населення й обмежували поширення християнства. Проте в епоху Мейдзі держава зробила ставку на синтоїзм як національну ідеологію, що спричинило конфіскацію храмових земель і переслідування духовенства.
ХХ століття і сучасність
У період ультранаціоналізму 1930–1945 років частина буддійських мислителів підтримувала ідеї паназіатської єдності під егідою Японії. Після Другої світової війни акцент змістився до миротворчості та соціальної активності.
Особливої популярності набули нові рухи, зокрема Сока-гаккай та Ріссьо-Косей-кай. Сока-гаккай заснувала політичну партію Комейто, що викликало дискусії в суспільстві. Згодом рух набув глобального поширення.
Іван Гудзенко
