Кармічна справедливість і соціальна етика
Буддійська соціальна думка ґрунтувалася на ідеї карми — закону моральної причинності. Добрі вчинки ведуть до щасливих наслідків, злі — до страждання. Така концепція не лише формувала індивідуальну етику, а й легітимізувала соціальний порядок.
Важливу роль відігравали чесноти: співчуття, неупередженість, щедрість, відповідальність. Через космологічні та сотеріологічні уявлення буддисти пояснювали соціальні ієрархії як частину ширшого морального всесвіту. Загалом традиція виконувала радше консервативну роль, хоча в різні періоди виникали й реформаторські рухи.
Сангха і влада в Індії
Рання сангха в Індії діяла як самоврядна громада. Правителі здебільшого не втручалися в її справи, якщо не виникала загроза заворушень. Винятком став Ашока, який не лише підтримував буддизм, а й сприяв його поширенню.
Його пам’ятали як Дхармараджу — царя, що править згідно з дхаммою. Підтримка з боку влади сприяла інституційному зміцненню монастирів і зростанню впливу релігії.
Модель Тхеравади: співпраця з державою
У країнах Тхеравади — Шрі-Ланка, Таїланд, М’янма — буддизм або визнавався офіційно, або користувався сильною підтримкою уряду. Сангха вважалася хранителькою дхамми й моральним орієнтиром для влади.
Ченці могли бути радниками королів, а самі правителі іноді тимчасово вступали до монастиря. Монастирі ставали посередниками між сільським населенням і міською елітою, сприяючи єдності держави.
Китай і Японія: від переслідувань до підтримки
У Китай буддизм розглядався як іноземна релігія та потенційна загроза державній владі. Періодично це призводило до переслідувань, обмеження кількості ченців і державного контролю над висвяченням. Водночас у добу династії Тан буддизм фактично став державною релігією, а уряд сприяв будівництву храмів і монастирів.
У Японія буддійські монастирі в XI–XIII століттях накопичили великі земельні володіння й навіть формували власні збройні загони. За режиму Токуґава вони стали інструментами державного адміністрування.
Тибетська теократія
Особливий випадок становить Тибет, де з XVII століття встановився чернечий режим під проводом школи Дге-луг-па. Далай-лами поєднували духовну та світську владу, формуючи унікальну теократичну модель управління, що існувала до середини ХХ століття.
Модерна доба
Зіткнення з колоніалізмом і новими політичними ідеологіями у XIX–XX століттях зруйнувало традиційні моделі співпраці між сангхою і державою. У Шрі-Ланці та М’янмі виникали конфлікти з колоніальними режимами, у Японії — з реформаторами Мейдзі, у різних регіонах — із комуністичною владою.
Іван Гудзенко
