Об’єкт концентрації під час медитації може варіюватися залежно від особистості медитуючого та його обставин. В одному з палійських текстів наведено 40 можливих об’єктів для медитації, включаючи різні візуальні образи (такі як кольори або світло), відразливі об’єкти (наприклад, трупи), спогади (зокрема, про Будду) і брахма-віхару (чесноти, такі як дружелюбність).
Медитація в буддизмі включає чотири основні етапи, які зосереджуються на поступовому відході від зовнішнього чуттєвого світу. Перший етап характеризується відстороненістю від зовнішнього світу та відчуттям радості та легкості. На другому етапі увага зосереджується на придушенні роздумів та аналізу. Третій етап відзначається зникненням радості, але зберігається відчуття легкості. Четвертий і останній етап полягає у зникненні цієї легкості, що приводить до стану чистого самоволодіння та незворушності.
Після досягнення дх’яни (етапу), практик переходить до чотирьох наступних духовних вправ, відомих як самапатті. Ці вправи включають усвідомлення нескінченності простору, нескінченності пізнання, нереальності речей (нігілізм) і усвідомлення нереальності як об’єкта думки.
Ці етапи буддійської медитації мають багато спільного з індуїстською медитацією, що відображає спільну традицію стародавньої Індії. Однак буддисти трактують кульмінаційний стан трансу як тимчасовий; остаточне досягнення нірвани вимагає проникнення в мудрість. Медитації, спрямовані на розвиток цієї мудрості, включають роздуми над істинною природою реальності та елементами, які складають усі явища.
Попри важливість медитації в усіх школах буддизму, різні традиції розробили свої унікальні варіації. Наприклад, у Китаї та Японії практика дх’яни набула настільки великого значення, що перетворилася на окремі школи — Чань у Китаї та Дзен у Японії, де медитація є центральним аспектом релігійного життя.
Іван Гудзенко
