Перші роки діяльності були пов’язані з викладанням риторики. Після короткої роботи у Тагасті він повернувся до Карфагена, де здобув репутацію вправного вчителя. У 383 році, прагнучи кар’єрного зростання, він вирушив до Рима, а невдовзі отримав призначення імператорським професором риторики в Мілані — фактичній столиці Західної Римської імперії. Саме там, у середовищі політичної та інтелектуальної еліти, відбулася внутрішня зміна, яка поступово привела його до християнства. Особисті амбіції, плани щодо високих посад і родинні очікування врешті поступилися релігійним пошукам.
Після кризи кар’єри Августин повернувся до Тагаста. Тут він займався літературою, керував сімейним майном і виховував сина Адеодата, народженого від його довголітньої співмешканки. Смерть сина стала переломним моментом: Августин позбувся родинних зобов’язань і передав майно громаді. У 391 році його висвятили на пресвітера в Гіппоні, а вже у 395–396 роках він став єпископом. У Гіппоні минули останні десятиліття його життя, позначені активною літературною діяльністю, проповідництвом та участю в релігійних суперечках.
Як єпископ Августин поєднав інтелектуальну глибину з риторичною майстерністю. Він створив власний тип церковного служіння: здатність говорити до освічених читачів у складних богословських трактатах і водночас впливати на широку аудиторію палкими проповідями. Його роль у боротьбі з маніхейством та донатизмом визначила розвиток церковних структур Північної Африки. У цих суперечках проявилася головна риса його мислення — прагнення до теоретичної точності, поєднаної з умінням працювати зі складними моральними і соціальними проблемами.
Святий Августин помер 28 серпня 430 року під час облоги Гіппона вандалами. Його біографія стала прикладом інтелектуального шляху від світської освіченості до релігійного авторитету, а вплив на християнську думку визначив розвиток латинського Заходу на століття.
Іван Гудзенко
