Його інтелектуальні зацікавлення охоплювали математику, астрономію, оптику, алхімію та мовознавство. Бекон першим у Європі детально описав процес виготовлення пороху та висловив ідеї щодо створення літальних апаратів, моторизованих кораблів і екіпажів. Його неймовірна енергія та завзяття в дослідженні експериментальної науки забезпечили йому місце в популярній літературі як своєрідного чудотворця. Хоча його експериментальна практика часто перебільшувалася, Бекон історично уособлює передчасне вираження емпіричного духу науки.
Роджер Бекон народився в заможній родині, отримавши ґрунтовну освіту в галузі класичних наук, геометрії, арифметики, музики та астрономії. Імовірно, він здобув ступінь магістра мистецтв у Парижі, де згодом читав лекції. Ця ймовірність базується на його згадках про зустріч із францисканським професором Олександром Хейльським до 1245 року та участь у диспутах Вільгельма Оверньського до 1249 року.
Наукова кар’єра Роджера Бекона
На початку своєї кар’єри Роджер Бекон читав лекції з арістотелівських і псевдоарістотелівських трактатів на факультеті мистецтв, не демонструючи свого пізнішого захоплення наукою. Його паризькі лекції відображають арістотелізм, доповнений елементами неоплатонізму, і є важливими для розуміння впливу Арістотеля на західну Європу. Незважаючи на це, вплив Авіценни на Бекона часто перебільшують.
Близько 1247 року в інтелектуальному розвитку Бекона відбулися значні зміни. Він почав присвячувати багато часу, енергії та коштів на експериментальні дослідження, придбання книг, виготовлення інструментів та навчання помічників. Ймовірно, ця зміна була спричинена його поверненням до Оксфорду та впливом видатного вченого Роберта Гроссетеста та інших. З 1247 по 1257 рік Бекон активно досліджував нові галузі науки, такі як мови, оптика, алхімія, а також продовжував вивчати астрономію та математику. Він був скептично налаштований до непідтверджених тверджень і підкреслював важливість експериментів.
Хоча його оригінальність не стільки вносила нові знання, скільки акцентувала увагу на методах експериментального дослідження, Бекон провів кілька важливих спостережень, зокрема, вивчав природу світла та веселки. Проте багато його експериментів залишилися лише описаними, а не здійсненими. Він пропонував створити повітряну кулю з мідного листа, вивчав можливість польоту з махаючими крилами, описав процес виготовлення пороху та використання камери-обскури для спостереження за затемненнями Сонця.
Кар’єра монаха
У 1257 році Роджер Бекон пережив чергову значну зміну в житті. Через погане здоров’я та вступ до Ордену Братів Менших він відчував себе забутим і майже похованим. Його університетська та літературна кар’єра здавалися завершеними. Його активність, довірливість, марновірство та критика інших викликали невдоволення начальства ордену, що призвело до суворої дисципліни. Бекон звернувся до папи Климента IV, якого, можливо, знав раніше. У листі 1266 року папа просив більш детальну інформацію про проекти Бекона, що стосувалися природи, математики, мов, перспективи та астрології. Бекон вважав, що точніші експериментальні знання про природу будуть важливими для підтвердження християнської віри та розвитку церкви і університетів. Папа бажав отримати детальні роботи Бекона, і він відправив йому «Opus majus» («Велика робота»), «Opus minus» («Мала робота») та «Opus tertium» («Третя робота»). Ці праці були створені в короткий термін і відправлені таємно.
Після смерті папи Климента в 1268 році мрії Бекона про реформу науки в університетах зникли. Бекон написав ще одну енциклопедію, з якої були опубліковані фрагменти «Загальні принципи натуральної філософії» та «Загальні принципи математичної науки», а також «Збірник філософії» в 1272 році. У філософії Бекон залишався учнем Арістотеля, хоча включав елементи неоплатонізму.
Між 1277 і 1279 роками Бекона ув’язнили його одновірці-францисканці через «передбачувані нововведення» в його вченні, зокрема через критику сучасних богословів, захоплення алхімією та астрологією, а також схильність до міленаризму. Тривалість його ув’язнення невідома. Його остання робота, написана у 1292 році, залишилася незавершеною, але демонструє його незмінну агресивність у наукових суперечках.
Іван Гудзенко
