Ідея релігійного об’єднання мала глибше історичне коріння, зокрема у подіях Флорентійського собору (1438–1439), який намагався відновити єдність між Сходом і Заходом християнського світу. У другій половині XVI століття ця концепція набула нового звучання, коли Київський митрополит Михайло Рагоза, бачачи загострення внутрішніх та зовнішніх проблем православної церкви в Речі Посполитій, розпочав переговори з католицьким духовенством і польським королем Сигізмундом III Вазою, відомим прихильником католицизму.
Політичні та релігійні мотиви об’єднання
Польська монархія розглядала унію як засіб зміцнення своєї влади та зменшення впливу Московського царства, яке виступало покровителем православ’я. Об’єднання церков, за задумом короля, могло сприяти інтеграції різних народів у межах Речі Посполитої, створюючи єдину релігійну основу — католицизм, але зі збереженням елементів східної традиції.
Сигізмунд III пообіцяв православному духовенству рівні права з католицьким, гарантії збереження літургійних обрядів візантійського обряду, церковнослов’янської мови та внутрішньої автономії церкви. 2 серпня 1595 року ці гарантії були офіційно проголошені, а умови, запропоновані Папою Климентом VIII, разом із королівськими обіцянками, були схвалені на православному синоді в Бресті 1596 року. Серед підписантів були митрополит Київський Михайло Рагоза та єпископи Володимирський, Луцький, Полоцький, Пінський і Холмський.
Історичне значення Берестейська унія
Берестейська унія стала важливим, але суперечливим етапом у розвитку українського та білоруського християнства. Вона започаткувала існування Української греко-католицької церкви, яка зберегла східний обряд, але визнала владу Римського папи. Одночасно унія поглибила конфесійний поділ, спричинивши довготривалі суперечки та збройні протистояння.
У перспективі Берестейська унія виявилася символом як прагнення до єдності, так і прикладом того, як політичні та релігійні інтереси можуть вступати у конфлікт із культурною та національною ідентичністю.
Іван Гудзенко
