Свято Белтейн, яке святкувалося 1 травня, вважається пов’язаним із культом Беленуса. У цей день проводилися обряди очищення худоби за допомогою вогню — її проганяли між двома багаттями, щоб відлякати хвороби, злих духів та забезпечити родючість сезону. Це був не просто аграрний звичай, а важливий обряд, що втілював віру у священну силу вогню як посередника між світом живих і невидимим світом духів.
Попри поширену думку в популярній літературі, у кельтів не було розвиненого культу сонця як астрального об’єкта. Сонячні образи справді фігурують у релігійній іконографії, однак вони швидше виконували декоративну, а не були відображенням конкретного божества. Тож прив’язка Беленуса до сонця є радше продуктом посткельтської інтерпретації, ніж оригінальної теологічної традиції. Більш вірогідно, що Беленус втілював енергію життєвої сили, якої потребувала природа весною — енергію, що виявлялася у формі тепла, світла, родючості та фізичного здоров’я як у тварин, так і в людей.
Археологічні свідчення та епіграфічні дані фіксують не менш ніж 31 посвяту Беленусу, що є досить значною кількістю для кельтської релігії, яка загалом не мала тенденції до централізації культу. В основі кельтського віровчення лежала концепція численних локальних божеств і духів, які носили регіональні імена або епітети, тому наявність такого кількісного збереження імені одного божества свідчить про його широке значення та вплив. У різних регіонах Беленус міг набувати рис місцевих богів або виконувати окремі функції, однак його зв’язок із захистом худоби, лікуванням і вогняними обрядами залишався центральним.
Іван Гудзенко
