Перша базиліка у 976 році була знищена пожежею під час народного повстання проти дожа П’єтро Кандіано IV. Її відбудова відбулася за наступника, дожа Доменіко Контаріні, і завершилася у 1071 році. Саме цей варіант храму став основою сучасної будівлі, яка протягом століть доповнювалася новими елементами оздоблення, скульптурами та мозаїками.
Варто відзначити, що хоча базиліка будувалася поруч із Палацом дожів і довгий час слугувала приватною каплицею венеціанських правителів, офіційний статус кафедрального собору вона отримала лише у 1807 році.
План базиліки виконаний у формі грецького хреста, а будівля увінчана п’ятьма куполами. Стиль має виразні візантійські риси, імовірно, до будівництва та оздоблення долучалися як візантійські, так і італійські майстри.
Фасад і внутрішні простори прикрашені мозаїками із золотим тлом, мармуром різних відтінків та інкрустованою підлогою зі скла й каменю. Одним із найвідоміших скарбів храму є Пала д’Оро – вівтарна перегородка, створена у візантійській техніці перегородчастої емалі в X–XII століттях і доповнена готичними елементами у XIV столітті.
Серед інших архітектурних елементів особливою є кампаніла (дзвіниця), будівництво якої розпочалося ще у X столітті. Сучасного вигляду вона набула на початку XVI століття, однак у 1902 році зруйнувалася. До 1912 року її відбудували на тому ж місці.
Протягом століть базиліка накопичила унікальні мистецькі надбання. Одним із найвизначніших прикладів є чотири бронзові коні, встановлені на галереї західного фасаду. Їх було привезено з Константинополя після Четвертого хрестового походу 1204 року. Ці скульптури колись прикрашали античну тріумфальну колісницю. Хоча в епоху Наполеона коней було вивезено до Парижа, у 1815 році вони повернулися до Венеції.
Іван Гудзенко
