Австрійська філософія після війни вже не була локальною школою у Відні. Вона перетворилася на глобальний феномен, що вплинув на англо-американську аналітичну традицію.
Карл Поппер і принцип фальсифікації
Найвпливовішою постаттю цього етапу став Карл Поппер. Він запропонував альтернативу логічному позитивізму, критикуючи принцип верифікації. На думку Поппера, наука розвивається не через підтвердження гіпотез, а через їхню можливість бути спростованими. Принцип фальсифікації означає, що справжня наукова теорія повинна допускати можливість свого заперечення.
Цей підхід радикально змінив філософію науки ХХ століття і став основою критичного раціоналізму.
Відкритість суспільства
Поппер також розробив політичну філософію, викладену у праці «Відкрите суспільство та його вороги». Він виступав проти історичного детермінізму і тоталітарних ідеологій, підкреслюючи важливість демократії та поступової соціальної критики. Таким чином, австрійська традиція знову поєднала епістемологію і політичну відповідальність.
Пол Фейєрабенд і радикальна критика методології
Учнем Поппера був Пол Фейєрабенд, який пішов ще далі у критиці строгих методологічних схем. У своїй концепції «методологічного анархізму» Фейєрабенд стверджував, що не існує універсального наукового методу. Історія науки показує, що прориви часто відбуваються всупереч усталеним правилам.
Його підхід сприяв плюралізації філософії науки та поставив під сумнів жорсткі критерії науковості.
Повернення до Відня
Після війни філософське життя у Відні поступово відновлювалося, однак вже в новому контексті. Австрійська філософія стала частиною міжнародної аналітичної мережі. Університет Відня зберіг репутацію важливого наукового центру, але інтелектуальна вага перемістилася у глобальний простір.
Австрійська філософія після 1945 року:
- трансформувалася в міжнародну традицію
- переосмислила логічний позитивізм
- розвинула філософію науки
- поєднала епістемологію з політичною теорією
Вона зберегла притаманну їй концептуальну строгість, але водночас стала більш відкритою до критики та методологічного плюралізму.
Іван Гудзенко
