Аурангзеб народився 3 листопада 1618 року в місті Дод (Малва) у родині імператора Шах Джахана та Мумтаз-Махал, на честь якої було зведено Тадж-Махал. На відміну від своїх братів, він відрізнявся аскетизмом, релігійністю та відсутністю пристрасті до розкошів. Його військові та управлінські таланти проявилися вже в молодості: у 1636 році він отримав призначення на посаду губернатора Декану, де успішно воював проти місцевих султанатів.
Після хвороби Шах Джахана у 1657 році почалася запекла боротьба за престол. Аурангзеб, використовуючи військову стратегію та політичні інтриги, переміг свого старшого брата Дару Шікоха у битві під Самугархом (1658), після чого ув’язнив батька в Агрі. Для зміцнення влади він стратив трьох братів, сина та племінника, що свідчило про його безкомпромісність.
Правління Аурангзеба: дві фази
1. Період консолідації (1658–1680)
На початку свого правління Аурангзеб дотримувався політики прагматизму, успадкованої від Акбара. Він придушував заколоти, воював із персами та центральноазійськими турками, а також протистояв маратхам на чолі з Шиваджі. Останній двічі розграбував Сурат (1664, 1670), що змусило імператора піти на перемовини. Шиваджі був визнаний правителем, але незабаром втік і продовжив боротьбу до своєї смерті у 1680 році.
2. Релігійний радикалізм та занепад (1680–1707)
Після 1680 року Аурангзеб перейшов до жорсткої ісламізації. Він скасував політику релігійної толерантності, запровадивши джизью (податок на не мусульман) у 1679 році, зруйнував численні індуїстські храми та обмежив права індусів. Це викликало повстання раджпутів (1680–1681) та сикхів, чий лідер Тег Бахадур був страчений у 1675 році.
Завоювання Деканських султанатів Біджапура та Голконди (1686–1687) тимчасово розширило імперію, але тривала війна з маратхами підірвала економіку. Партизанська тактика маратхів під керівництвом Самбхаджі (сина Шиваджі), а потім і його наступників, зробила контроль над півднем неможливим.
Аурангзеб помер у 1707 році, залишивши по собі розтягнуту на межі можливостей імперію.
Іван Гудзенко
