Його образ і культ глибоко пов’язані з ідеєю відродження природи: він став уособленням юнацької краси, родючості та вічного повернення життя після смерті.
Походження Аттіса
Згідно з фрігійським міфом, Аттіс народився у надзвичайних обставинах. Його матір’ю стала Нана, дочка річки Сангарій. Легенда оповідає, що Нана зачала Аттіса від плода граната, який виріс із крові Агдістіса — гермафродитичного божества, яке Зевс створив, але згодом позбавив чоловічої природи.
Цей міф підкреслює зв’язок Аттіса із земними циклами та родючістю, адже гранат, як символ життя і плодючості, відігравав важливу роль у фрігійських віруваннях.
Трагедія та трансформація
Історія Аттіса трагічна: він був прекрасним юнаком, який привернув увагу Агдістіса (або Кібели, залежно від версії міфу). Закохавшись в нього, Агдістіс прагнув утримати Аттіса біля себе. Однак, коли той готувався до весілля з дочкою фрігійського царя, богиня вразила його божевіллям. У нестямі Аттіс вчинив самокастрацію та помер під деревом, яке пізніше стало священним у його культі.
Агдістіс, розкаявшись у своєму гніві, попросив Зевса зберегти тіло Аттіса недоторканим, і юнак був повернутий до життя у формі божественного супутника Великої Матері.
Культ Аттіса та Велика Мати
Поклоніння Аттісу й Кібелі стало важливим елементом фрігійської, а пізніше римської релігії. Щорічні містерії, присвячені цим божествам, символізували смерть і відродження природи. Ці ритуали відзначалися навесні, коли природа оживає після зими.
Свята Аттіса включали кілька ключових моментів:
- День жалоби (23 березня) — учасники ритуалів оплакували смерть Аттіса.
- Криваві ритуали — присвячені жерці, галли, наслідували Аттіса, здійснюючи акти самокастрації.
- День радості (25 березня) — святкування воскресіння Аттіса, яке символізувало оновлення природи та перемогу життя над смертю.
Аттіса також почали асоціювати із сонячним божеством у 2 столітті нашої ери, що свідчить про інтеграцію його культу в ширші релігійні практики Римської імперії.
Іван Гудзенко
