Історія заснування та ранній період
Ашшур був заснований приблизно за 2500 років до нашої ери. Археологічні свідчення вказують на те, що місто було засноване племенем, яке мігрувало до берегів річки Тигр, можливо, з Сирії або з південних районів Месопотамії. Місце його розташування було менш стратегічно вигідним у порівнянні з іншими великими ассирійськими містами, такими як Німруд (Калах) або Ніневія, але його релігійне значення та священність дозволили місту зберегти свій статус і вплив.
На відміну від інших міст Ассирії, Ашшур не став великим торговим центром чи місцем активного політичного життя, однак його релігійний статус допоміг йому зберігатися впродовж тисячоліть. Місто залишалося важливим релігійним центром Ассирійської імперії аж до 614 року до н.е., коли його знищили вавилоняни під час підкорення Ассирії.
Археологічні дослідження
Перше наукове дослідження Ашшура було проведене німецькою археологічною експедицією під керівництвом Вальтера Андрае в період з 1903 по 1913 рік. Під час цих розкопок археологи виявили численні храмові споруди, палаци, приватні будинки, а також архіви та бібліотеки, що допомогло краще зрозуміти культурне та релігійне життя ассирійців.
Серед знайдених будівель особливо виділяються храми, присвячені головному богу Ашшуру та іншим важливим божествам ассирійського пантеону, таким як Енліль, Ану, Адад, Сін, Шамаш, Іштар та Набу. Більшість цих храмів датуються періодом правління Сеннахеріба (704–681 рр. до н.е.), і лише третина з них була розкопана.
Релігійне та політичне значення Ашшура
Ашшур відігравав важливу роль у релігійному житті ассирійців. Бог Ашшур був головним божеством пантеону, і йому присвячувалися численні храми та ритуали. Місто було символом національної єдності та військової сили Ассирії. Ассирійці вважали, що перемоги у війнах і розширення імперії були результатом божественного благословення Ашшура.
Релігійна святість міста забезпечила йому привілейований статус упродовж багатьох століть. Попри знищення міста в 614 році до н.е., воно частково відродилося пізніше під час завоювань парфян у середині II століття до нашої ери.
Оборонні споруди та планування міста
Ашшур був добре захищений міськими стінами, які тягнулися на 4 км і оточували внутрішню частину міста. Річка Тигр захищала місто зі сходу, і перші причали вздовж річки були побудовані за часів Адад-нірарі I (правив близько 1295–1264 рр. до н.е.). З півночі місто було захищене природним рукавом річки та високим уступом, що створювало додатковий захист. У цьому районі також була побудована потужна напівкругла вежа, відома як мушлалу, яка є одним із найстаріших відомих прикладів подібної архітектури.
Окрім природного захисту, місто було оточене потужними фортифікаційними спорудами, які робили його важкодоступним для ворогів. Місто мало нерегулярне планування, що свідчить про суворе дотримання прав власності та землеволодіння, а також наявність окремих кварталів для еліти, жителів і ремісників.
Храми та палаци Ашшура
Однією з найцікавіших археологічних знахідок в Ашшурі є храмовий комплекс, присвячений богині Іштар, відомій також як Інанна у шумерів. Іштар була однією з найважливіших богинь месопотамського пантеону, і її культ відігравав важливу роль у релігійному житті Ашшура.
Крім храмів, в Ашшурі було знайдено три палаци. Найстаріший з них належав Шамші-Ададу I (1813–1781 рр. до н.е.), який використовував його також як могильник для поховань. Під час німецьких розкопок були знайдені численні приватні будинки, сплановані з великою увагою до деталей. У підвалах багатьох будинків зберігалися сімейні склепи, де було виявлено архіви та бібліотеки. Ці знахідки допомогли дослідникам краще зрозуміти побут та соціальне життя мешканців Ашшура.
Занепад Ашшура
Місто Ашшур було зруйноване вавилонянами в 614 році до н.е. під час їхньої війни з Ассирією. Цей напад став символом занепаду ассирійської цивілізації. Попри спроби відродити місто під час парфянського періоду, воно так і не змогло повернути свій колишній статус. Ашшур залишився важливим археологічним об’єктом, який відкрив багато таємниць про ассирійське суспільство та релігію.
Іван Гудзенко
