Це неоязичництво, тобто реконструйована, відновлена форма язичництва. Хоча на приставку «нео» інколи ображаються, у цьому випадку вона має сенс. Окрім асатру до неоязичницьких течій належать також рідновір’я — віра у слов’янських богів, Вікка — традиція, що виросла з європейських відьомських вірувань і поєднує елементи різних язичницьких культів, а також кельтський друїдизм.
На чому ґрунтується реконструкція асатру? Передусім на історичних джерелах, до яких додаються певні елементи з інших систем. Там, де є прогалини, іноді щось доповнюють.
Громади асатру офіційно зареєстровані у Данії, Норвегії, Ісландії, США, Іспанії, Італії та странах СНГ. Послідовники асатру вважають своїм головним обов’язком відродження релігії предків. Зі скандинавами тут усе зрозуміло, але існує дискусійне питання: чи можуть люди інших народів сповідувати асатру. Дехто досі не готовий прийняти, що слов’яни можуть звертатися до традиції, яка не є слов’янською.
Основа віри язичника — це обожествлення сил природи. Людина спостерігала світ і намагалася пояснити його для себе. Містичною основою асатру є скандинавська міфологія. Яка була природа і обставини, така виникла і міфологія.
«Ми прагнемо згадати первісну віру, яка колись була спільною для всіх індоєвропейських народів — те, у що вони вірили ще до появи сучасних релігій. Ці істини були забуті, коли з’явилися Будда, Мухаммад, Заратустра, Ісус — кожен зі своїм ученням. Ми не запозичуємо частинами щось із індуїзму чи зороастризму. Ми шукаємо їхню спільну основу — там, де приховані забута мудрість і істина», казав Йормундур Інгі, колишній Альсхерьягоді Ісландії.
Богів у цій традиції прийнято шанувати і прославляти. Найвідоміший бог пантеону асатру — Одін. Також шанують Тора — захисника людей, Фрейра — бога родючості, Фрейю — богиню любові та війни. Серед жінок популярні культи Фрейї та Фрігг. Серед інших божеств — Ідун, хранителька золотих молодильних яблук, золотоволоса Сіф — дружина Тора, яку пов’язують із родючістю, та багато інших. Окрім Одіна, у пантеоні згадуються ще дванадцять богів: Тор, Бальдр, Тюр, Хеймдалль, Брагі, Хьод, Відар, Валі, Улль, Ньорд, Фрейр і Локі. Аси — це “головні” боги на чолі з Одіном, які мешкають в Асгарді, небесній країні богів,
Вани — божества, пов’язані з родючістю, Турси (велетні) — сили хаосу, що протистоять асам, Альви — духи природи, яких поділяють на світлих ельфів, гномів і темних двергів, норни — три богині долі, валькірії — воїтельки зі свити Одина.
Назва «асатру» перекладається як «віра в асів», але сучасні послідовники також шанують і ванів — Ньорда, Фрейю, Фрейра та інших. У деяких випадках шанують і окремих турсів.
Навіщо взагалі шанувати богів? Якщо людина не відчуває внутрішнього поклику, це складно пояснити. Хтось підходить до цього утилітарно, хтось — тому, що його кличе серце. Давнє світосприйняття було синкретичним: релігія була невіддільною від життя. У сучасної людини часто інакше — магія окремо, життя окремо.
В асатру відсутня ідея первородного гріха і спасіння. Також заперечується поняття абсолютного гріха. Добро і зло не вважаються незмінними категоріями. Наприклад, постать Локі може сприйматися по-різному залежно від погляду.
Асатру не має єдиної священної книги, але шанує низку давніх міфологічних джерел. Вони є основою для подальшого творчого осмислення. Саме через цю творчість виникає багато непорозумінь, але без неї традиція не може розвиватися.
У традиції визнається загробне життя, однак важливіше те, як людина проживає життя тут і зараз. Після смерті, за уявленнями традиції, можна потрапити до чертогів богів — наприклад до Одіна, якщо загинув у битві. Інші можуть потрапити до Хель або до інших божественних обителей.
Культова практика асатру пов’язана з руничною магією. Ру́ни — це букви давньоскандинавського алфавіту, які символізують різні процеси у Всесвіті. Традиційний рунічний ряд складається з 24 символів.
У північній традиції також існує жіноча пророча практика — сейд. Його перекладають як «чаклунство» і застосовують для опису різних магічних практик — від шаманських до пророчих станів, коли божество тимчасово діє через людину. Майстриню сейду називали сейдкона, чоловіка — сейдмад.
Існує також інший тип пророчої практики — спа або спакрафт, «мистецтво спа». Людей, що володіли ним, називали спаконами. Це мистецтво інтуїтивного читання орлога — первісного закону розвитку подій, визначеного вирдом (долею), якою керують норни.
Ще одна магічна традиція — гальдр. Слово буквально означає «спів». Це магічні піснеспіви, які виконувалися на різних тонах. На відміну від сейду, гальдр часто асоціюється з чоловічими заклинаннями.
Існували також практики шкідливої магії, наприклад нід — прокляття або «зла пісня».
Перша сучасна офіційно зареєстрована громада асатру — Ásatrúarfélagið — була заснована Свейнбйорном Бейнтейнссоном в Ісландії у 1973 році. Організацією керує генеральна асамблея, а духовним главою є верховний жрець.
На початок 2015 року громада налічувала близько 2400 осіб. У Рейк’явіку навіть розпочали будівництво храму скандинавського пантеону, попри те, що Ісландія вважається однією з найменш релігійних країн.
У країнах СНД також намагалися створити власну Легретту — керівний орган громади, але ця спроба не вдалася через конфлікти всередині спільноти.
У сучасному асатру існують різні напрями. Один із них — традиціоналістичний, який прагне максимально відтворити світогляд давніх скандинавів. Інший — еклектичний, де практики можуть поєднуватися або навіть використовуватися окремо від релігійного контексту.
Ми живемо в новому світі, і традиція не повинна застигати. Вона має розвиватися, інакше може зникнути. Іноді трапляється тенденція привносити в традицію речі, які їй не властиві. Наприклад, помилково пов’язувати асатру з політичними правими рухами. Політика і духовна традиція повинні існувати окремо.
Також існує міф, що всі послідовники асатру — всі воїни чи «валькірії». Насправді це звичайні люди зі своїми слабкостями і пошуками. Просто їх привабила саме ця традиція.
Окрім асатру існують і інші напрями північного язичництва. Наприклад, Forn Siðr — реконструкціоністський рух у Данії. Назва означає «давній звичай». Цей термін зустрічається в скандинавських сагах і вважається більш автентичним.
Існують також турсатру — течія, що шанує турсів, сили хаосу.
Ще один напрям — локіанство. Воно базується на шануванні бога Локі. Багато асатру не визнають його, оскільки локіанці часто спираються на так званий «особистий гнозис» — індивідуальні містичні переживання, які інтерпретуються як одкровення.
Найновіший напрям — Альдивег («давній шлях»). Його послідовники спираються не на Едди та саги, а на описи давніх германців у творах Тацита. Верховним богом вони вважають Тюра.
Що може дати людині Північна традиція?
Знання — можливість глибше зрозуміти світ.
Особистий духовний досвід.
Випробування, адже будь-який духовний шлях пов’язаний із труднощами.
З чого почати?
Найпростіша порада для новачків — почати з читання джерел. Якщо прочитане відгукується, можна переходити до практики.
Корисна література:
Джерела:
Тацит «Германія»
Старша Едда
Молодша Едда
Сага про Інглінгів
Сага про людей з Піщаного Берега
Сага про Вьольсунгів
Дослідження:
М. І. Стеблін-Каменський «Міф»
А. Я. Гуревич «Едда і сага»
Також:
Our Troth («Наша віра»)
Хільда Девідсон «Давні скандинави»
З магії і рун:
Сага про Егиля
Рунічні поеми
Е. А. Мельникова «Скандинавські рунічні написи»
Едмунд Вебер «Рунічне мистецтво»
Новачки часто запитують, навіщо проводити свята.
Езотеричні причини:
вшанування богів
узгодження з річним сонячним циклом
зміцнення зв’язку з богами
особливі дні сили у календарі
Екзотеричні причини:
спілкування з однодумцями
зміцнення громади
спільне переживання традиції.
Аліна Петрова (Сігрід)
